Стів Маккартер - Руйнуючи долі, Стів Маккартер

- Меч. Він украв меч. - плакала Жазель.

- Дурненька. - якось ласкаво промовила Амайанта. - Меч ми давно витягли.

- Тоді це… це все…

- Вистава, щоб вивести його на чисту воду. - кивнула богиня. - Єдине, що ми не знали, так це те, що Шерро була разом із ним. Ми, звичайно, здогадувалися, що хтось із Химерниць допомагає ворогові, передає повідомлення і таке інше.

- Але ж у нас є ще одна справа. - голосно втрутився в розмову Максуд.

Він підійшов до клерка і зупинився. Жазель, дивилася на нього нерозуміючим поглядом. Воїн схилився у її бік.

- Прекрасно виглядаєш. - голосно сказав він, щоб усі його чули. - Тобі личить.

- Дай я подивлюся. - Сандрін підійшла до них ближче і стала навпроти дівчини.

Анне зробила собі кам'яне обличчя. І цим обличчям дівчина майже вперлася в таке саме кам'яне обличчя іншої дівчини. Вони стояли мовчки. Шум битви, крики солдатів. Два обличчя одне навпроти іншого у світлі місяця. Потім повільно посмішка торкнулася губ Сандрін.

- Тобі підходить такий образ. Так раніше Дезіре фарбувала волосся. Думаю, у неї мають десь залишитись запаси для тебе.

Жазель усміхнулася. Атмосфера різко змінилася. Від напруженої до приятельської чи навіть дружньої. Сандрін, Максуд, навіть Амайанта розмовляли з нею в теплих тонах. Сльози вже майже перестали струмувати по її щоках.

- А куди ми йдемо? - запитала дівчина.

Але за двадцять метрів вона й сама зрозуміла. Під другою стіною сидів Оз. Напевно, Максуд хоче дізнатися про нього більше. Доведеться трохи попрацювати перекладачем, адже його чомусь не всі розуміють. Жазель посміхнулася Озу і помахала рукою. Чоловік у плащі підвівся.

Максуд вийняв обидва свої меча і став навпроти нього. Химерниці запалили очі, виставивши руки з синіми вогнями, що крутилися навкруги зап’ясток, вперед. Навіть Амайанта набула свого суворого вигляду з сяючими білими очима.

- Стійте, це Оз. Він мені допоміг. Він хороший. - замахала руками в різні боки Жазель.

- Ти прийшов мене вбити? - запитала Амайанта.

- Навіщо ти тут? - спитав Максуд.

- Чого ви в'їлися? Він на нашому боці. Якби не він… - Жазель спробувала стати між ними.

- А тобі не здалося, Жазелізе, що ти його вже десь бачила? - підступно посміхнулася дівчина у золоті.

Жазель стала так, щоб бачити і Максуда, і Оза. Глибокі очі, гострий ніс. Дуже гострий. Сам довгий, у старому одязі. Дуже старому. Плащі зараз особливо не в моді. Тим паче такого крою. Вона такі раніше бачила хіба що на статуях. На тих, що у кожному місті є.

У дівчини щось спрацювало у голові.

- Ти… ти нащадок їхнього роду, чи клану? - округлила очі дівчина.

- Ні, Жазелізе. - відповів за нього Максуд. - Це один із них. Перед тобою інквізитор.

Клерк ахнула, ще більше витріщивши очі.

- Отже, зараз у якомусь місті стоїть п'єдестал без… без… без тебе?

Кінець