Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

уривчастим голосом). Що таке? Городничий. А ва-ва-ва… ва…

Хлестаков (таким самим голосом). Не розберу нічого, все дурниці.

Городничий. Ва-ва-ва… шество, превосходительство, чи не зволите відпочити?.. ось і кімната, і все, що треба.

Хлестаков. Пусте: відпочити. Гаразд, я згоден відпочити. Сніданок у вас, панове, чудовий… Я вдоволений, я вдоволений. (Декламуючи.) Лабардан! Лабардан! (Іде в бічну кімнату, за ним городничий.)

Ява VII

Ті ж, крім Хлестакова й городничого.

Бобчинський (до Добчинського). Оце, Петре Івановичу, людина! Он воно що значить людина! В житті не був разом з такою важною персоною, трохи не вмер з переляку. Як ви гадаєте, Петре Івановичу, хто він такий, в якому чині?

Добчинський. Я гадаю, чи не генерал.

Бобчинський. А я так гадаю, що генерал йому і в підметки не годиться! коли й генерал, то хіба, може, сам генералісимус. Чули: державну раду як притиснув? Ходімо, розкажемо скоріше Амосові Федоровичу та Коробкіну. Прощавайте, Ганно Андріївно.

Добчинський. Прощавайте, кумасю.

Обидва пішли.

Артем Пилипович (до Луки Лукича). Страшно просто. А чого, і сам не знаєш. А ми навіть і не в мундирах. Ну що, як проспиться, та в Петербург махне донесення? (Виходить задуманий разом зі смотрителем училищ, проказавши:) Прощавайте, пані!

Ява VIII

Ганна Андріївна і Марія Антонівна.

Ганна Андріївна. Ах, який приємний!

Марія Антонівна. Ах! любчик!

Ганна Андріївна. А яке делікатне поводження! зразу видно столичного птаха. Манери і все це таке… Ах, як хороше! до чого я люблю таких молодих людей! я просто в нестямі. Одначе, я йому дуже сподобалась: я помітила — все на мене поглядав.

Марія Антонівна. Ах, мамочко, він на мене дивився.

Ганна Андріївна. Будь ласка, подалі зі своїми дурощами! Це тут зовсім ні до чого!

Марія Антонівна. Ні, мамочко, справді!

Ганна Андріївна. От маєш! Боже борони, щоб не посперечатися! ніяк не можна! Чого б ото йому дивитись на тебе? З якої причини йому дивитись на тебе?

Марія Антонівна. Справді, мамочко, дивився й дивився. І як почав говорити про літературу, то глянув на мене, і потім, коли розповідав, як грав у віст з посланниками, і тоді глянув на мене.

Ганна Андріївна. Ну, може, якийсь там раз і глянув, та й то так, аби тільки: «А, — каже собі: — дай уже й на неї гляну!»

Ява IX

Ті ж і городничий.

Городничий (входить навшпиньках). Чш… ш…

Ганна Андріївна. Що?

Городничий. І не радий, що напоїв. Ну, що як хоч половина з того, що він говорив, правда? (Замислюється.) Та як же й не бути правді? Напідпитку людина все викладає. Що на серці, те й на язиці. Звичайно, прибрехав трохи. Та без брехні нема жодної розмови. З міністрами грає і в дворець їздить… Так от, далебі, що більше думаєш… чорт його знає, не знаєш, що і в голові коїться; просто ніби ти чи на якусь дзвіницю виліз, чи тебе хочуть повісити.

Ганна Андріївна. А я аж ніяк не злякалася, я просто бачила перед собою освічену, світську, найвищого тону людину, а щодо чинів, те мені байдуже…

Городничий. Ну, вже ви — жінки! І все, одного цього слова досить! Вам усе — финтифлюшки! Раптом ляпнуть ні з того, ні з цього слівце. Вас пошмагають, та й усе, а чоловіка — шукай вітра в полі. Ти, серце моє, поводилася з ним так вільно, ніби з якимось Добчинським.

Ганна Андріївна. Про це вже я раджу вам не турбуватися. Ми дещо знаємо таке… (Поглядає на дочку).

Городничий (сам). Ну, вже з вами говорити!.. Справді, дивись, яка оказія! Досі не можу отямитися від страху. (Відчиняє двері й говорить у двері.) Мишко, поклич квартальних Свистунова і Держиморду: вони тут недалеко десь, за ворітьми. (Після невеликої мовчанки.) Дивно якось повелося тепер на світі: хоча б із себе було щось показне, а то худеньке, тоненьке, — як його вгадаєш, хто він? Ще військовий, його видно, а як натягне фрачинку — ну, муха з підрізаними крильцями й квит. А як кріпився ото в трактирі. Загинав такі алегорії та еківоки, що, здавалося, до віку не розкумекаєш. А от, нарешті, й піддався. Та ще й наговорив більше, ніж треба. Видно, що молоде ще…

Ява X

Ті ж та Йосип. Всі біжать йому назустріч, киваючи пальцями.

Ганна Андріївна. Підійди сюди, любий мій! Городничий. Чш!.. що? що? спить?

Йосип. Ні ще, трошки потягується.

Ганна Андріївна. Слухай, як тебе звати?

Йосип. Йосипом, пані!

Городничий (до дружини й дочки). Та годі, годі вам! (До Йосипа.) Ну, що, друже, добре тебе нагодували?

Йосип. Нагодували, уклінно дякую; добре нагодували.

Ганна Андріївна. Ну, як, скажи: до твого пана надто, я думаю, багато їздить графів і князів?

Йосип (набік). Та що говорити! коли тепер так нагодували, то потім, значить, ще краще нагодують. (Голосно.) Авжеж, бувають і графи.

Марія Антонівна. Душечко Йосипе, який твій пан гарненький!

Ганна Андріївна. А що, скажи, будь ласка, Йосипе, як він…

Городничий.Та годі вам, будь ласка! Ви своїми теревенями тільки мені заважаєте. Ну, що, друже?

Ганна Андріївна. А чин який у твого пана?

Йосип. Чин звичайно який.

Городничий. Ах, Боже мій, ви все зі своїми дурними розпитуваннями! не дасте ні слова сказати про справу. Ну, що, друже, як твій пан? строгий? чи любить так ото розпікати, чи ні?

Йосип. Еге, порядок любить. То вже, щоб усе було йому справно.

Городничий. А мені дуже подобається твоє лице! Ти, друже, мабуть, хороша людина. Ну, що…

Ганна Андріївна. Послухай, Йосипе, а як пан твій там, у мундирі ходить?..

Городничий. Ну годі, справді, вам, цокотухи! Тут не жарти. Справа йде про життя людини… (До Йосипа.) Ну, знаєш, друже, ти таки мені дуже подобаєшся. В дорозі не завадить, знаєш, чайку випити зайву скляночку; воно тепер холоднувато. Так от тобі пара карбованців на чай.

Йосип (беручи гроші). А уклінно дякую, пане. Дай Боже вам здоров’я! допомогли бідній людині.

Городничий. Гаразд, гаразд, я й сам радий. А що, друже…

Ганна Андріївна. Послухай, Йосипе, а які очі найдужче подобаються твоєму панові?

Марія Антонівна. Йосипе, душечко! який миленький носик у твого пана!

Городничий.Та стривайте, дайте мені!.. (До Йосипа.) А що, друже, скажи, будь ласка: на що більше пан твій звертає увагу, тобто, що йому в дорозі більше подобається?

Йосип. Любить він, коли як, що до чого. А