Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

Ганна Андріївна. Даруйте, я ніяк не смію взяти це на свою адресу… Я гадаю, вам після столиці подорож здалася дуже неприємною.

Хлестаков. Надзвичайно неприємна. Звикнувши жити, comprenez vous[31], в світі і раптом опинитися в дорозі: брудні трактири, темрява неуцтва… Правду казавши, коли б не такий випадок, що так мене… (дивиться на Ганну Андріївну, кокетуючи) нагородив за все…

Ганна Андріївна. Справді, як вам мало бути неприємно…

Хлестаков. Проте, пані, в цю хвилину мені дуже приємно.

Ганна Андріївна. Чи ж то можливо, це для мене забагато честі. Я цього не заслуговую.

Хлестаков. Чому ж не заслуговуєте? ви, пані, заслуговуєте.

Ганна Андріївна. Я живу на селі…

Хлестаков. Так, село, між іншим, теж має свої пагорби, струмочки… Ну, звичайно, хто ж зрівняє з Петербургом. Ех, Петербург! що за життя, справді! Ви, може, думаєте, що я тільки переписую; ні, начальник відділу зі мною по-приятельськи. Отак лясне по плечу: «Заходь, братіку, обідати». Я тільки на дві хвилини заходжу в департамент для того тільки, щоб сказати: це ось так, це ось так! А там уже чиновник для письма, такий собі пацюк, пером тільки: тр, тр… пішов писати. Хотіли були навіть мене колезьким асесором[32] зробити, та думаю, навіщо. І сторож летить ще на сходах за мною із щіткою: «Дозвольте, Іване Олександровичу, я вам, — каже, — чоботи почищу». (До городничого.) Чого ви, панове, стоїте? будь ласка, сідайте!

Разом:

Городничий. Чин такий, що можна й постояти.

Артем Пилипович. Ми постоїмо.

Лука Лукич. Не звольте турбуватися!

Хлестаков. Без чинів. Прошу сідати.

Городничий і всі сідають.

Я не люблю церемонії: навпаки, я навіть намагаюсь, намагаюсь прослизнути непомітно. Але ніяк не можна заховатися, ніяк не можна! Тільки вийду куди-небудь, зразу ж говорять: «Он, — кажуть, — Іван Олександрович іде!» А одного разу мене прийняли навіть за головнокомандуючого: солдати повискакували з гауптвахти і салютували рушницями. Потім уже офіцер, який мені добре знайомий, каже мені: «Ну, братіку, ми тебе просто-таки прийняли за головнокомандуючого».

Ганна Андріївна. Скажіть як!

Хлестаков. З гарненькими актрисами знайомий. Адже і я різні там водевільчики… Літераторів часто бачу. З Пушкіним за панібрата. Бувало часто кажу йому: «Ну що, брат Пушкін?» — «Та так, брат, — відповідає було, — якось так усе…» Страшенний оригінал.

Ганна Андріївна. Так ви й пишете? Як воно, мабуть, приємно письменникові! Ви, певне, і в журналах друкуєтесь?

Хлестаков. Авжеж, і в журналах друкую. Моїх, між іншим, багато є творів: «Весілля Фігаро»[33], «Роберт-Диявол»[34], «Норма»[35]. Уже й назв навіть не пригадую. І все випадково: я не хотів писати, але театральна дирекція не відстає: «Будь ласка, голубе, напиши що-небудь». Думаю собі: «Будь ласка, прошу, голубе!» І зразу ж в один вечір, здається, все написав, усіх здивував. У мене легкість надзвичайна в думках. Все те, що було за ім’ям барона Брамбеуса[36], «Фрегат Надія»[37] та «Московський телеграф»[38]… все це я написав.

Ганна Андріївна. Скажіть, так це ви були Брамбеус?

Хлестаков. Авжеж, я їм усім підправляю статті. Мені Смірдін[39] дає за це сорок тисяч.

Ганна Андріївна. То, певне, і «Юрій Милославський»[40] ваш твір?

Хлестаков. Так, це мій твір.

Ганна Андріївна. Я зразу догадалась.

Марія Антонівна. Ах, мамочко, там написано, що це пана Загоскіна твір.

Ганна Андріївна. От маєш: я так і знала, що навіть тут будеш сперечатися.

Хлестаков. Ах так, це правда, це справді Загоскіна; але є інший «Юрій Милославський», так той уже мій.

Ганна Андріївна. Ну, то, очевидно, я ваш читала. Як хороше написано!

Хлестаков. Я, правду кажучи, з літератури живу. У мене дім найкращий у Петербурзі. Так усі й знають: дім Івана Олександровича. (Звертаючись до всіх.) Зробіть ласку, панове, коли будете в Петербурзі, прошу, прошу до мене. Адже я теж бали даю.

Ганна Андріївна. Я думаю, з яким смаком і пишністю там даються бали.

Хлестаков. І не кажіть. На столі, приміром, кавун — на сімсот карбованців кавун. Суп у каструльці — просто на пароплаві приїхав з Парижа[41]; знімуть покришку — пара, подібної пари в природі не знайдете. Я щодня на балах. Там у нас і віст свій уже постійний: міністр закордонних справ, французький посланник, англійський, німецький посланник… і я… І так уже заморишся гравши, що просто ні на що не схоже. Як вибіжиш сходами до себе на четвертий поверх, скажеш тільки кухарці: «На, Маврушко, шинель»… Та що я брешу, я й забув, що живу в бельетажі. Та в мене самі сходи коштують… А цікаво поглянути до мене в прихожу, коли я ще не прокинувся: графи та князі товпляться там і дзижчать, як джмелі, тільки й чути: жжжж… Іноді й міністр…

Городничий та інші боязко підводяться зі своїх стільців.

Мені навіть на пакетах пишуть «ваше превосходительство». Одного разу я навіть керував департаментом. І дивно: директор виїхав, куди виїхав, невідомо. Ну, натурально, пішли пересуди: як, що, хто замінить? Багато з генералів знаходилось охочих і бралися, але підійдуть, було — ні, не втнуть. Воно ніби і легко на вигляд, а роздивишся — чорта з два! Потім бачать, нічого не поробиш — до мене! І тої ж хвилини вулицями кур’єри, кур’єри, кур’єри… можете уявити собі — тридцять п’ять тисяч самих кур’єрів! Яке становище, я питаю? «Іване Олександровичу, ідіть департаментом керувати!» Я, правду казавши, трохи зніяковів, вийшов у халаті; хотів одмовитися, але думаю, дійде до государя; ну та й послужний список теж… «Добре, панове, я приймаю посаду, я приймаю, — кажу, — хай так, — кажу, — я приймаю, тільки вже в мене: ні, ні, ні!.. У мене держись! уже я…» І справді було, як проходжу через департамент — просто землетрус, все, дрижить, все тремтить, як лист.

Хлестаков. І тої ж хвилини вулицями кур’єри, кур’єри, кур’єри…

Городничий та інші дрижать від страху. Хлестаков гарячиться дужче.

О! я жартувати не люблю. Я їм усім нагнав страху. Та мене сама державна рада боїться! Та що справді? Я такий! Я не подивлюся ні на кого… я кажу всім: «Я сам себе знаю, сам». Я скрізь, скрізь. У дворець щодня їжджу. Мене завтра ж призначать фельдмарш… (підсковзнувся і мало не простягся на підлозі, але його поштиво підтримують чиновники).

Городничий (підходить, трясеться ввесь, намагається вимовити). А ва-ва-ва… ва…

Хлестаков (швидким