Віталій Юрченко - Пекло на землі, Віталій Юрченко

Щасливо-п’яно прожили новоженці перший день, потягалися другий, порозумівалися третій, сварились четвертий, а п’ятого дня женячка тріснула голосною бучею: Ілько велів жінці Одарці до матері ввечері не ходити, а вона не послухалась. Федора зварила кислий борщ, а Гаврилові смакує солодкий. Ілько заїхав Одарці по зубах і з хати викинув, а в Гаврила з Федорою вийшло ще гірше: Федора неждано-негадано змила Гаврилові голову в борщі гарячому, а порожня миска розскочилась об голову Федорину.

Фінал шлюбів був такий: одвів Гаврило до Ілька теличку й відкупив назад свою Одарку.

На якийсь час стало тихо.

Чи довго – Господь його знає.

– Такі наші весілля. Хоч кожний день вінчайся. Деякі так і роблять: за найменшу дурницю розводом страшат.

– А як з церковним шлюбом?

– Занепадає. Гемонські «войовничі безвірники» відбивають людей від церкви. Ні член організації, ні службовець не може вінчатися чи охрестити дитини в церкві, бо викинуть з посади. От минулого тижня було вінчання о 12 год. ночі: вінчалися студент з учителькою. Щоб не попастися, мусіли до нашої церкви аж з Соколівки їхати, бо вчителька своячка нашого Лановенка. Звінчалися спокійно. А вже як виходили з церкви, з сельбудинку гналася напроти них юрба. Попастися на глумливі очі комсомольцям – біда: з посади, з інституту викинуть, в газеті обпаскудять. Мусіли молоді кидати святе благословенство – образ й ховатись у лозах. Чудні тепер весілля. Часом коло церкви й бій стинається. От як на вінчанні Куцого з Оленою Драгановою.

– Як? Куций з Оленою вінчався? Запеклий комсомолець і до церкви та ще й з куркульською дочкою? – вразився я такою новиною, бо чув про Куцого як про ярого радянця.

– То що?! Звінчався та й розкомсомолився. Таке буває. А цікаво вийшло…

Комсомольський політпросвєт Андрій Куций, якось будучи на шарварку, накинув оком чорнобриву Олену. Дівчина ненавиділа комсу, але знала, що не такі вони на ділі комуністи, як плещуть язиками. Куций до неї масткими словами (а на язик клепаний, не дурний) – вона відповідає. Весь день коло неї увихався, додому разом йшли. Другого дня зустрілися на вигоні, постояли на перелазі – пішло знайомство.

Клює, подумав Куций і заходився привертати Олену на свою віру, заспівавши про політграмоту.

Але дівчина на першім кроці відрубала:

– Як хочеш, хлопче, мене знати, облиш усякі революції, бо станеш мені такий гидкий, як і комуна.

Куций зірвався з перелазу, образився, хотів на знайомстві з буржуйкою покласти хрест. Не пішов на перелаз вечір, другий та… далі не міг: чорні брови Оленині спокою не давали. Закохався.

Попав Куций між двох вогнів: чорноблискучі перли-очі дівочі і вимоги черствого комсомолу.

– Наш Куций з куркульками лигається. Клясове обличчя комсомолу ганьбить. До порядку його закликати! – почулось на засіданні комсомолу.

– Товариші! Не зводьте бучі надаремно. Дівчина наших поглядів. Я її перевиховаю, даю слово комсомольське, – запевняв Куций.

Трудне завдання узяв на себе Куций. Проста та щира мова Оленина шкереберть перекидала всілякі Куцого революційні тези, а блиски очей чорних перлів при місячнім сяйві топили дощенту його комсомольський гарт. Замість виховати нову комсомолку, Куций за місяць договорився до того, що на рушник з Оленою погодився ставати.

– А комсомол? Він не дозволить в церкві!..

– Викручусь, якось то буде…

І готувалось одночасно два весілля. Одно скромненьке потаємці в Драганів, а друге голосне-гучне у комсомолі. Радий з нагоди комсомол – досі ні один комсомолець червоним весіллям женитись не хотів – справжню кампанію червоного весілля закатав: складались тези до доповідів про революційний побут, писалися привіти червоно-комсомольським молодим, малювалися плякати, гасла, декорувався театр, будувалась трибуна вінчально-червоний престіл.

У комсомолі жвавість, рух, а молодий невеселий. Комсомольці його хмарою обступають:

– Де був так довго? Як з твоїм весільнім проектом? А може б молода виголосила промову? Приведи її. Може б вас обох намалювати в ореолі п’ятикутньої зірки – га? Як ти на це?..

А він одно твердив:

– Потім, ще встигнемо. Нема часу.

Комсомольці мовчали: може справді занятий перевихованням майбутньої комсомолки. Чекали.

Прийшов нарешті день весілля. Убрали зеленню трибуну, театр, позганяли членів організацій, мобілізували всіх сільських музик. Уже приїхав агітатор з району, вже минула умовлена дванадцята година, вже поморилися вимуштровані в дві парадних кольони сільські організації, вже очі видивили люди, укривши небувалою численністю степок, а… молодих нема.

Послали по молодих і почали передшлюбний мітинг. Люди стиснулись грубим колом, цікаві слухати про нове весілля. Говорили оратори, пригравала музика тушу. Виговорились, похрипли промовці, надокучила публиці пуста балаканина. А… молодих нема…

Послали по них удруге. Нема молодих, поїхали в місточко за одягом, скоро повернуть.

Організатори занепокоїлись. Відкрили танці на степку. Молодь гасає в кілька десятків пар, старі дивуються на небувале диво, оратори кують, ходячи по степку, привітальні промови, начальство сьомий раз сцену прибирає, всі чекають, а молодих нема.

Вже й вечір надходить. Охляли музики, потомились танцюристи, до дому розходяться, а… молодих нема.

Послали по них утретє, та знову ні з чим. Старий Драган непевне щось відповідає.

Обурилися комсомольці. Вигнали екстренну підводу до містечка, послали комсомольців по всіх родичах Драганових – знайти й привести Куцого негайно.

Однак, даремно. Сонце заходило. Оратори промови викули, вівці, вертаючися з поля, трибуну геть оскубли, музики повтікали, секретар комсомолу вже вибрехався перед районовим начальством, а… Куций як у воду канув.

Пішов на розшуки сам секретар, щось підозріваючи. Вже стемніло, як перелазив він високий Драганів паркан. Зіп’явся над вікном і ахнув: посеред хати стояли обоє молоді й приймали матірне благословення – ікону! Секретареві в очах помутилось, як комсомольський політпросвєт Куций перехрестившись поцілував образ.

Затріщали тини, залупотіло вулицею. То секретар біг до сельбудинку по комсомольців рятувати занапащену людину: не допустити Куцого до церкви.

Та пізно було. Церква молодим під боком, а до сельбуду з півверстви. Коли комсомольці запихані прибігли до церкви, гурт свояків молодої загородив їм двері. Вони рванули напролом, а проти них виставлено десятки дужих кулаків.

Коло дверей церковних галас, сварня, стусанина, за барки борікаються, а в церкві вінчання відбулося. Гризучи губи з люті, комсомольці відходили.

– Бебехи Куцому відбити, щоб не діждав буржуазного весілля справляти! – викрикнув заїлий сексот Шпачок.

– Забити зрадника соціялізму! – підхопила комса гурбою й засіла під тинами.

А коли молоді, перші в парі, вийшли з церковних воріт і повертали в вулицю, комсомольці, з криком «Ура, за соціалізм!», скочили на молодих. Не спам’яталися весільні, як злетів у повітря й розскочився в дребіззя святий образ, ахнула-впала молода, а круки-комсомольці стали клювати молодого.

– Свати! Заб’ють! Не даймо! – перший схопився Оленин швагер Гончарук і вдарився між комсомольців. За ним зірвались всі весільні і нагло оточили розбишак.

Стялась предивна баталія. Лунали ляпаси, пирскали бризки крови, юшили носи, бухкали гепання збитих, сопіли в борюканні, кусались, ахкали, ойкали, благали…

За п’ять хвилин бойовисько ущухло. Комса шугнула в лози, а три з них стогнали під тинами. Скривавлений, подертий Куций підіймав