Михайло Булгаков - Майстер і Маргарита

Пілат подивився на широке лезо, навіщось почіпав пальцем, чи гострий ніж, і сказав:

— Щодо ножа не турбуйся, ніж повернуть у крамничку. А тепер мені потрібне інше: покажи хартію, яку ти носиш з собою і де записані слова Ієшуа.

Левій з ненавистю подивився на Пілата і посміхнувся такою недоброю посмішкою, що обличчя його спотворилося вкрай.

— Все хочете відібрати? І останнє, що маю? — спитав він.

— Я не сказав тобі — віддай, — відповів Пілат, — я сказав — покажи.

Левій понишпорив у пазусі й витяг сувій пергаменту. Пілат узяв його, розгорнув, розстелив між вогнями і, щулячи очі, почав вивчати малорозбірливі чорнильні знаки. Важко було збагнути ці кострубаті рядки, і Пілат морщився та прихилявся до самого пергаменту, водив пальцем рядками. Йому пощастило-таки розібрати, що записане є безладною низкою якихось висловів, якихось дат, господарських записів і поетичних уривків. Дещо Пілат прочитав: "Смерті немає... Вчора ми їли солодкі весняні баккуроти..."

Гримасуючи від натуги, Пілат мружився, читав: "Ми побачимо чисту ріку води життя... Людство буде дивитися на сонце крізь прозорий кристал..."

Тієї миті Пілат здригнувся. В останніх рядках пергаменту він розібрав слова: "...більшого пороку... боягузтво". Пілат скрутив пергамент і різко простяг його Левію.

— Візьми, — сказав він і, помовчавши, додав: — Ти, як я бачу, книжник, і нема чого тобі, одинокому, ходити злидарем, без пристанища. В мене в Кесарії є велика книгозбірня, я дуже багатий і хочу взяти тебе на службу. Ти будеш розбирати і доглядати папіруси, будеш мати хліб і одяг.

Левій підвівся і відповів:

— Ні, я не хочу.

— Чому? — темніючи з лиця, спитав прокуратор. — Я тобі неприємний, ти боїшся мене?

Така ж лиха посмішка спотворила обличчя Левію, і він сказав:

— Ні, тому, що ти боятимешся мене. Тобі не так просто буде дивитися мені у вічі, після того як ти вбив його.

— Мовчи, — відповів Пілат, — візьми грошей.

Левій заперечливо похитав головою, а прокуратор вів далі:

— Ти, я знаю, числиш себе учнем Ієшуа, але я тобі скажу, що ти не збагнув анічогісінько з того, чому він тебе вчив. Бо ж, якби це було так, ти неодмінно взяв би у мене хоч щось. Уважай, що він перед смертю сказав, що він нікого не винуватить, — Пілат значуще підняв палець, лице Пілатове пересмикувалося. — ї сам він неодмінно взяв би що-небудь. Ти жорстокий, а він жорстоким не був. Куди ти подасися?

Левій раптом наблизився до столу, вперся в нього обома руками і, дивлячись палахкими очима на прокуратора, зашепотів йому:

— Ти, ігемоне, знай, що я в Єршалаїмі заріжу одну людину. Мені кортить тобі це сказати, щоб ти знав, що крові ще буде.

— Я теж знаю, що вона ще буде, — відповів Пілат, — своїми словами ти мене не здивував. Ти, певно, хочеш зарізати мене?

— Тебе мені зарізати не вдасться, — відповів Левій, ошкірившись у посмішці, — я не такий безклепкий, щоб на таке важитись, але я заріжу Іуду з Киріафа, я цьому заповім решту життя.

Від цих слів утіха виобразилася в очах прокураторових, і він, поманивши до себе пальцем поближче Левія Матвія, сказав:

— Цього тобі не зробити, не клопочися. Іуду цієї ночі вже зарізали.

Левій відскочив від столу, дико озираючись, і вигукнув:

— Хто це зробив?

— Не будь ревнивим, — скалячись, відповів Пілат і потер руки, — я боюся, що в нього були прихильники й окрім тебе.

— Хто це зробив? — пошепки повторив Левій.

Пілат відповів йому:

— Це зробив я.

Левій роззявив рота, дико вирячився на прокуратора, а той сказав тихо:

— Це, певно, малувато зроблено, але все ж таки це зробив я. — І докинув: — Ну ж бо, а тепер візьмеш що-небудь?

Левій подумав, полагіднішав і, нарешті, сказав:

— Звели дати мені шматок чистого пергаменту. Минула година. Левія не було в палаці. Тепер тишу

світання порушував лише тихий шерхіт кроків вартових у саду. Місяць швидко бляк, крайнеба навпроти було видно білувату плямку вранішньої зорі. Світочі давним-давно загасли. На ложі лежав прокуратор. Підклавши руку під щоку, він спав і дихав безгучно. Поряд з ним спав Банга.

Так зустрів світанок п’ятнадцятого нісану п’ятий прокуратор Іудеї Понтій Пілат.

Розділ 27

КІНЕЦЬ КВАРТИРИ № 50

Коли Марґарита дійшла до останніх слів розділу — "...Так зустрів світанок п’ятнадцятого нісану п’ятий прокуратор Іудеї Понтій Пілат", — настав ранок.

Чутно було, як у дворику в гіллі верби та липи провадили веселу, збуджену розмову горобці.

Марґарита встала з крісла, потягнулася і лише тепер