Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

шитву нема кінця і краю!

Роксана

Я цього дотепу давно вже дожидаю.

Порив вітерця зриває листки з дерев.

Сірано

Листочки падають…

Роксана

(підводить голову і дивиться в глибочінь алеї)

Як гарно восени!

Сірано

Листки пожовклі ці – красиво як вони, З гілок зірвавшися, на землю упадають, Безшумно, легко як, без ремства умирають! Людині б треба так навчитись умирать!

Роксана

Ви в меланхолії?

Сірано

(заперечливо)

І вам не гріх казать? Чи личило б мені впадати в сум, Роксано?

Роксана

Ну, хай же ронять там листки свої платани, Газети вашої чекаю, жду новин!

Сірано

(все більш бліднучи і борючись з болем)

В суботу наш король – здоров хай буде він – Солодкого наївсь надміру винограду І лихоманку мав. На лікарську пораду Його величності пустив цирюльник кров, – І августійший пульс належно б’ється знов. У королеви бал відбувся у неділю, Там свічі воскові горіли сніжно-білі, – їх нараховано сімсот ще й тридцять п’ять; Вдалось австрійця нам у битві подолать; Трьох чаклунів старих на Гревському майдані Повішено було. Любимий песик пані Д’Атіс – ви знаєте – на шлунок хорував…

Роксана

Ах, прошу вас таких не зачіпати справ!

Сірано

У понеділок – що ж? Маркіза Лігдаміра Нового для душі знайшла собі куміра.

Роксана

Ого!

Сірано

(обличчя його все більш міниться)

В вівторок був весь двір в Фонтенебло. У середу пригод, здається, не було… Шепнула Ля Монгля відомій вам людині, Що королевою взивати слід Манчіні[35]… Уранці в середу…

Він закриває очі. Голова його падав на груди. Мовчання.

Роксана

(здивована, що не чує його голосу, обертається, дивиться на нього, встає злякана)

Що з вами, друже мій?

(Підбігає до нього з криком.)

Кузене! Сірано!

Сірано

(розплющує очі, глухим голосом)

Що? Що таке?