Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

(Бачить нахилену до нього Роксану, швидко поправляє шапку на голові і з жахом відкидається в кріслі.)

Який Кумедний випадок… Та це пусте, кузино! Лишіть мене…

Роксана

Але ж…

Сірано

Відкрию вам причину: Арраська рана це… дає… про себе знать…

Роксана

Бідненький!

Сірано

Це мине…

(З зусиллям усміхається.)

Минуло вже…

Роксана

(стоїть перед ним)

Страждать Обом судилось нам через колишні рани. Моя – ніколи тут боліть не перестане!

(Кладе руку собі на серце.)

Вона під цим листом ятриться завсігди, Де крові й сліз його лишилися сліди.

(Починає смеркатись.)

Сірано

Той лист! Той лист його! Дозвольте на хвилину!

Роксана

Ви хочете цього?

(Простягав йому торбинку, що висіла у неї на грудях.)

Сірано

Читать його, кузино?

Роксана

Читайте.

Сірано

(читає)

«Смертний мій, Роксано, близько час. В цей вечір серцем я благословляю вас! Умру, зі мною вмруть палкі слова любові!…»

Роксана

О, як читає він!

Сірано

(читає далі)

«Ті очі загадкові – Я не побачу їх ніколи вже, повік, Не поцілую їх… Із серця рветься крик…»

Роксана

Як дивно він чита!

Зовсім сутеніє.

Сірано

(читає)

«Крик болю й поривання… Прощай же, скарбе мій, прощай моє кохання!»

Роксана

Цей голос… Що таке?

Сірано

(читає)

«Прощай, моє життя!»

Роксана

Що, що це?

Сірано

(читає)