Немеш Іван - Світ Звіролісу, Немеш Іван

Розділ 68

 

Міла захитала головою, намагаючись позбутися жахливого відчуття, що темрява всередині неї справді існує. Але голос її темного відображення не зникав.

— Прийми правду, Міло, — її копія повільно підвелася з трону й зробила крок вперед. — Часу залишилося обмаль. Якщо ти не приймеш силу, що вже живе в тобі, цей світ загине.

— Це брехня, — прошепотіла вона.

Темна Міла знову посміхнулася.

— Подумай. Вартовий зірок нічого не казав тобі про твою роль тут. А якщо ти і є ключ до всього?

Міла затремтіла. Її руки стиснулися в кулаки. Вона не могла дозволити собі сумніватися. Але чи не була правда в словах її відображення?

Вона вже прийняла стільки рішень. Вона наказувала, переконувала, боролася. І кожен її крок змінював цей світ. Але чи була вона тією, хто мав право це робити?

— Ні, — прошепотіла вона знову. — Я не ти.

— О, ще й як ти, — темна версія зробила ще один крок уперед, її очі блищали перемогою. — Інакше б мене тут не було.

Раптом все навколо здригнулося. Вдалині загриміли глухі удари, наче серце цього місця билося в агонії.

— Ти бачиш? Світ змінюється. Обирай, Міло. Прийми свою силу — або зникни разом із усім, що ти намагалася врятувати.

Щось у повітрі почало змінюватися. Темрява більше не тільки огортала її — вона проникала всередину.

Але тоді, в найтемніший момент, вона почула голос.

— Міло!

Це був Багряник.

Він був десь поруч. Його голос, хоч і глухий, прорізав морок, мов меч.

— Міло, борись!

Вона стиснула кулаки ще сильніше.

— Я не боюся своєї сили, — прошепотіла вона, — але я не дам тобі керувати мною.

Темна копія нахилила голову.

— І як ти збираєшся мене здолати?

Міла зустріла її погляд.

— Я не буду битися з тобою. Я приймаю, що ти частина мене. Але ти не керуєш мною.

Темрява навколо здригнулася.

Темна Міла на мить завмерла, а потім почала зникати, ніби розчиняючись у власній тіні.

— Ти ще повернешся, — прошепотіла вона перед тим, як зникнути остаточно.

Темрява відступала. Міла відчула, як її тіло стає легшим, а дихання — глибшим.

І тоді вона відкрила очі.

Вона стояла посеред печери, а перед нею був Багряник. Він стискав її плечі, його очі були сповнені тривоги.

— Ти в порядку?

Вона важко дихала, але кивнула.

— Так… Тепер так.

Міла відчула, як її серце ще гупає від пережитого, але всередині не було більше сумнівів. Вона глянула на Багряника, і той ледь помітно кивнув, зрозумівши, що щось змінилося.

— Нам пора, — сказала вона, вирівнюючи дихання.

— Що з тобою сталося? — його голос був сповнений стриманого занепокоєння.

— Я бачила… себе. Іншу версію. Темну, сповнену сумнівів і страхів. Але я змогла її подолати.

Багряник мовчки вивчав її поглядом, перш ніж відповісти:

— Значить, тепер ти сильніша.

— Не сильніша, — заперечила Міла. — Але впевненіша.

Багряник не став сперечатися. Він лише коротко глянув у бік виходу з печери.

— Часу обмаль. Скоро почнеться вечір другого світанку.

Міла глибоко вдихнула, збираючись із силами.

— Весільний союз нічого не змінить, — промовила вона. — Всі будуть аплодувати, радіти… Але завтра вони знову можуть схопитися за зброю.

— Я знаю, — визнав Багряник. — Нам потрібен інший символ.

— Вартовий зірок… — Міла зупинилася, обдумуючи ідею, яка ще не мала чітких обрисів, але вже закрадалася в її свідомість.

Багряник насупився.

— Ти думаєш, що він і є ключ до всього?

Міла кивнула.

— Я думаю, що він знає більше, ніж каже. Якщо він справді вирішить знищити цей світ у ніч третього світанку, то ми повинні знати, чому.

Багряник поглянув на неї з цікавістю.

— А якщо відповідь нам не сподобається?

Міла трохи помовчала, а потім відповіла:

— Тоді ми змінимо її.

Багряник усміхнувся одним куточком губ.

— Ти починаєш мені подобатися ще більше.

Вона лише хитнула головою, стримуючи усмішку.

— Ходімо. Час поговорити з Вартовим.

Вони вийшли з печери, а на горизонті вже починало заходити сонце. Другий світанок добігав кінця, і тепер усе залежало від того, що вони дізнаються цієї ночі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍