Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

 

Репетиція йшла далі, і дівчина час від часу робила паузи, пояснюючи, що коли і як буде виглядати під час самого весілля. Я слухала її, але більше спостерігала за Еміром. Він був зосереджений, іноді кивав, даючи зрозуміти, що все чує й усвідомлює. Моя рука досі залишалася в його, і це давало мені трохи впевненості, навіть якщо всередині були сумніви.

 

— А тепер останнє, — продовжила вона, повертаючи голову в наш бік. — Якщо хтось із присутніх проти цього союзу, висловіться зараз або мовчіть вічно.

 

Її тепла усмішка була зовсім невинною, але я відчула, як пальці Еміра трохи стиснули мою руку сильніше. Він уважно дивився на дівчину, вочевидь, з недовірою.

 

Аж раптом пролунало гучне:

— Я проти!

 

Цей голос прогримів так, що я мало не впустила весільну програму з рук. Обернувшись, я побачила, як у дверях стоїть Салім із усмішкою на обличчі.

 

У залі запанувала тиша, а я краєм ока помітила, як у Еміра почали напружуватися м’язи щелепи.

 

— Що ти тут робиш? — різко запитав Емір, різонувши Саліма поглядом.

 

— Та я жартую, батько, — розвів руками Салім, зробивши крок уперед. — А що, синові не можна бути присутнім на репетиції?

 

— Що за жарти такі, Салім? — обірвала його я, намагаючись говорити спокійно, хоча всередині мене вже почало закипати.

 

Салім нахилив голову набік і, не знімаючи своєї усмішки, продовжив:

— Просто перевіряв, чи ви тут усі серйозно ставитеся до цього весілля. Ну, а раптом хтось засумнівається?

 

— Завтра ти вже будеш далеко звідси! — твердо промовив Емір, ледве стримуючи свій гнів. — У філіалі компанії.

 

— Ви всі такі серйозні, — похитав головою Салім, сідаючи в крісло поруч. — Можливо, я так сильно люблю свого батька, що не хочу ділити його ні з ким. Навіть із такою гарною і чемною нареченою.

 

— Салім, припини! — різко сказала я, хоча всередині мене вже почало закипати.

 

Емір встав, його постать здавалась ще більш грізною:

— Це весілля — не місце для твоїх безглуздих жартів.

 

— Добре-добре, — підняв руки Салім. — Я ж просто жартую, заспокойтеся. А то вам усім на репетиції бракує трохи веселощів.

 

Мені хотілося втрутитися, але слова застрягли десь у горлі. Я лише мовчки спостерігала, як вони обмінюються поглядами, наче батько й син готуються до словесного двобою.

 

Я намагалася не звертати уваги на його усмішку, яка завжди мала трохи хитрий підтекст, але Емір явно вже кипів із середини.

 

Салім розвернувся до нас із такою відвертістю, наче щойно не розхитав увесь сценарій.

— Ну, завтра прямо я не поїду, — заявив він невимушено. — Все ж таки хочу побачити наостанок ваші щасливі обличчя. Та й... є кілька справ, які треба завершити тут.

 

Емір звузив очі й, схрестивши руки на грудях, холодно запитав:

— Які ще справи, Салім? Ти знову щось задумав?

 

Салім тільки посміхнувся, роблячи вигляд, що питання не викликало в нього тривоги.

— Татко, я змінився, — майже образливо вигукнув він, ніби це був найбільший очевидний факт у світі. — Не переймайся. Більше не шукатиму пригод. У мене вже все є, про що тільки можна мріяти.

 

Його погляд став якимось майже задоволеним, і це було достатньо, щоб викликати у мене легке занепокоєння. Емір дивився на нього, як хижак на здобич.

 

— І що саме ти маєш? — сухо запитав Емір.

 

Салім підняв голову, і його усмішка стала ще ширшою.

— Люблячого тата, статок... великий статок. І... — він зробив паузу, явно насолоджуючись моментом. — Найкращу в світі матусю! — закінчив він із таким підкреслено задоволеним тоном, що мені стало не по собі.

 

Я побачила, як у Еміра напружилися м’язи на обличчі, і зрозуміла, що зараз щось вибухне.

— Салім! — його голос різко зірвався на ноті, яка змусила мене здригнутися. — Що ти маєш на увазі? Я попереджав тебе, тримайся в рамках!

 

Салім підняв руки, ніби здаючись.

— Татко, не кип’ятися. Я просто пожартував!

 

— У твоїх жартах завжди більше, ніж здається, — Емір ступив крок до нього, ніби збирався влаштувати публічний розбір. — І ти добре знаєш, що мене не можна обманути.