Вікторія Сурен - Прокляття рейлі, Вікторія Сурен

Замовкни, дурна людяність. Я не можу спинити серце, не можу. Воно на століття попереду, не дотягнуся! Варто Хейгу лише торкнутися мене, як хочеться розтанути, впасти в обійми та знепритомніти від щастя. Як же багато я втратила, забороняючи Люци торкатися себе. Мій розум з’їхав з рейок, помчав схилом у прірву, поки серце робило потрійні сальто, стрибало грудною клітиною та вже вмикало світломузику, щоб кинутися в божевільний танець бажань та задоволення.

— Тебе завжди мало, — ледь промовляю, заплющивши очі. Наші кінчики носа торкаються. Чи то магія поєднує нас, притягаючи, чи я й справді закохалася. А він? А Люци кохає мене чи просто зацікавлений у дівчинці, що попри пиху любить мистецтво й готова розплакатися, глянувши на картину?

Пам’ятаю, як ми дійшли до академії, притискаючись одне до одного, час від часу цілуючись глибше та глибше, допоки мені не почалося паморочитися.

Я намагалася стерти сльози, допоки він не бачив, відчуваючи тягар того клятого аркушика в кишені пальта, однак не могла відступити. Ні від бажання, ні від іншого.

Я егоїстична паскуда, яка мала нахабність тицяти пальцями на зірки дорогою та розповідати дивні історії, сміятися з реакції Люци на деякі людські звичаї та релігійні свята різних куточків світу.

Так вже сталося. Моє серце тріпотить, коли знову цілую хлопця під дверима до своєї кімнати, хутко витягаючи ключ. Пальці тремтять, однак я не спиняюся. Запускаю нас досередини кімнати та одразу скидаю пальто, затягнувши Люци слідом.

Хапаю за щоки, допоки він втомлено нависає наді мною, постійно тягнучись вустами до розпашілого обличчя. Цілуючи лоб, ніс, підборіддя. Я заплющую очі, щоб не вирубитися, поки стягую з нього пальто, а тоді цілую шию, бажаючи повторити цей рух триста п’ятдесят сотень разів, допоки не помру, бо наразі нічого не має значення.

Я розквітаю та сяю, допоки він поруч, і не знаю через магію це чи кохання. Пам’ятаю, як завалилася на своє королівське ліжко, а він опинився поруч, як охопила його спину, тягнучись до чергового поцілунку, благаючи, щоб це не закінчувалося, але водночас тримаючи дистанцію від чогось більшого.

Стеля пливла, коли вуста обціловували мою шию, спускаючись до ключиць, і я п’яніла від магії, зберігаючи почуття реальності. Відчувала, як його руки проходяться тілом під сорочкою, опускаються до ніг, що визирають з-під спідниці.

До його улюблених ніг.

Я навіть усміхнулася.

І не скажеш, що в нього до мене не було дівчини. Або це я не помічаю чогось дивного та невпевненого, бо перебуваю десь в астралі, постійно вимикаючись. Він робить все так обережно, що важко помилитися, а я дихаю все палкіше та швидше.

— Ти когось цілував до мене? — питаю, тягнучи Люци назад до себе. Магія мерехтить перед очима сріблом та золотом. Може, це галюцинації, але дах справді зносить, і я готова заприсягтися, що навколо панує біснування сяйливих кольорів.

— Ні.

Проста відповідь, але більшої я б і не перетравила. Моїми устами шириться усмішка, поки долоня пройшлася його щокою. Приємно бути першою в чийомусь житті. Стосунки можуть завершитися, але спогади, відчуття, сни, асоціації першої закоханості лишаються на все життя. Це жахає, однак частина моїх емоцій сп’яніла ще надворі, тому не усвідомлює, що є поганим, а що — правильним.

Я хотіла сказати щось веселе та дошкульне, спробувати втриматися на плаву, але та щаслива гримаса  швидко розчинилася в черговому цілунку, зітканого з магії, вогню та повітря, які затопили простір та затягнути мене глибоко в себе.