Данило Туптало - Житія Святих - Січень, Данило Туптало

друзів і знайомих сусідів, щоб нікому над ним не надавала переваги. Знаючи його благородство, багатство, і доми, і спадок, — над тим же усім панею має бути, якщо заручитися з ним схоче. Тоді відкрито почала говорити йому свята: "Відійди від мене, запалювачу полум'я гріховного, пристрасний нечистоти шанувальнику і їжі, приготованої для вічної смерти. Відступи від мене, бо випередив тебе до мене инший шанувальник, Який незрівнянно більше дарував мені прикрас і перснем віри Своєї обручив мене. Йому ж ти ані родом, ані саном дорівнятися не можеш. Він поклав на мене духовних прикрас утвар дорогу, правицю мою і шию мою обклав камінням дорогоцінним, дав на вуха мої із безцінних маргаритів ковтки й опоясав мене бісером, що ясно блищить, поклав знамення на лиці моїм, щоб нікого я полюбити більше від Нього не посміла, одягнув мене в одяг золототканий і незчисленним намистом прикрасив мене, ще ж і скарб безцінний показав, який дати мені обіцяв, якщо збережу в Нього віру. Не можу-бо ані бачити когось иншого, щоб не зганьбити першого любого мого, ані залишити не можу Того, з Ким же союзом любови міцно зв'язана, Його ж благородство найвище, могутність найміцніша, краса найгарніша, любов найсолодша всіляку благодать перевищує, від Нього ж мені оселя вже приготована, його ж голос є мені солодкий, уже скапали мені уста Його медом і молоком, вже обіймами Його чистими Йому є щиро віддана, плоть Його з плоттю моєю вже з'єдналася, і кров Його прикрасила лице моє, Його ж матір'ю є Діва, а Отець Його жінки не пізнав, Йому ж ангели служать, сонце і місяць красі Його дивуються, велінням Його мертві воскресають, дотиком хворі зцілюються, Його ж багатства ніколи не зменшуються і скарбниці не бідніють. Йому одному бережу віру і Йому всеревно себе ввіряю, і, маючи Його за мужа, дівою перебуваю, Його ж люблячи, непорочною є, торкаючись до Нього, чистою є, ані не буває по шлюбі синів, коли чари без болю і плід щодня примножується.

Це чуючи, несамовитий той юнак ще більше до неї ненаситною запалився любов'ю і болів серцем від любовного зранення — впав у тяжку недугу з жалю і печалі. Коли ж він на одрі лежав і з глибини сердечної тяжко зітхав, очевидною була для лікарів сердечна та рана. Батько ж його, коли це почув і причину хвороби, допитавшися, довідався, зразу послав до дівчини і до батьків її, хотівши заручити її за наречену синові своєму. Вона ж, як і спершу, відмовилася, кажучи: "Ніколи не відречуся попереднього свого Обручника". Єпарх же із гнівом ретельно випитував, хто є той, що хоче до сина його дорівнятися і дім його знищити. Тоді хтось із тих, що там стояли, розповів, що Агнія з юности християнкою є і волхвуванням християнським настільки зваблена, що Христа, його ж християни за Бога мають, обручником своїм вважає. Це почувши, єпарх радий був, бо міг суддя цей як повинну покаранню за богів своїх зганьблення судити і сподівався владою своєю переконати її до шлюбу із сином. Зразу-бо, пославши слуг своїх, привів її і перед судом своїм поставив. Там спершу ласкою, тоді погрозами намагався і силувався відвернути її від Христа і Христові обіцяного дівства. Проте дівиця Христова ані ласками не спокушалася, ані погрозами не страшилася, але мужньою розумом була. І коли страшив, і коли лестив — однаково насміхалася. Бачив же Симфроній-єпарх таку діви мужність, до батьків її звернувся і з ними про заручини багато говорив. А тому що благородні були, насилля їм чинити не смів, радив, щоб усіляко доньку свою вмовляли до шлюбу. Вони ж відмовлялися, говорячи: "Ми, о єпарше, вмовити її не зможемо, бо ж із дитинства її волю знаємо, ніколи вона цього не зробить ані від свого наміру ніколи не відступить". Тоді єпарх знову представив діву на суд і багато їй про любов плотську і подружжя казав. Коли всіляке улесне й ласкаве слово не помогло, врешті сказав: "З двох одне собі вибери: або шлюбом із сином моїм поєднайся, або богині Вісті, якщо дівство зберегти хочеш, на вічну віддай себе службу, бо таких вона дівиць потребує". На такі його слова блаженна Агнія відповідала: "Коли сина твого, хоч і несамовитою похіттю розбещеного, проте живого чоловіка, зневажила, чоловіка, говорю, що розум має, що і чути, і бачити, і ходити, і благами світу цього насолоджуватися здатний, і не можу на нього через Христа мого ані поглянути, то як я ідола глухого й німого, бездушного ж і нерозумного маю вшанувати? І хай не вчиню образи Всемогучому Богові, голову свою безсердечному каменю не схилю, бачачи точно, що нема иншого Бога, окрім того, що створив Небо і землю, зі Сином Своїм Господом нашим Ісусом Христом, Який задля нас воплотився, постраждав, і був похований, і на третій день воскрес, Який нині на Небесах царствує Царством безконечним. Йому я служу і поклоняюся як істинному і живому Богові, богиню ж твою погану і всіх богів ваших нечистих проклинаю". Чувши це, єпарх Симфроній сказав: "Щаджу юність твою і образи, які ти вимовила на богів наших, прощаю тобі, бо несповна розуму тебе бачу. Пощади-бо й ти сама себе і не гніви богів". Свята ж Агнія сказала: "Нащо юність мою як нерозумну ні за що не маєш і вважаєш, що я потребую від тебе милости? Знай-бо, що віра не в роках і віці тіла, але в умі міститься. І Бог Всемогутній мудрість понад роки похваляє, і в умі більше, ані ж в літах благоволить. Богів же своїх, у гніві яких бути мені не бажаєш, покинь, хай самі гніваються на мене, самі хай говорять, самі хай велять мені себе шанувати і поклонятися". Сказав єпарх: "Одне собі з цього вибери: чи з иншими дівами на похвалу дому твоєму богині Весті принесеш жертву, чи в блудилище на вічні докори роду свого до безсоромних жінок підеш". Тоді свята Агнія дерзновенно відповідала: "Якщо б знав ти, хто є Богом моїм, не говорив би такого. Я ж, знаючи силу Господа мого Ісуса Христа, ні за що не маю погрози твої, уповаю безсумнівно, що і богам твоїм не принесу жертви, і дівство моє чистим і нерозтлінним збережеться. Маю-бо Хранителя тіла мого — ангела Божого, Господь же мій — Ісус Христос, Єдинородний Син Божий, Його ж ти не знаєш, Він для мене є стіною непоборною, Стражем незасинаючим і Захисником постійним — не так,