Данило Туптало - Житія Святих - Січень, Данило Туптало

що бережеш мене цілого в муках, непереможного, вибавляєш від підступів катових і вогонь на росу перетворив, попалив же полум'ям тих, хто достойний полум'я незгасного навіки. Молюся-бо до тебе, Владико, не осором мене, раба Твого, до кінця, допоки здійсню подвиг свій допомогою Твоєю". І вийшов святий з печі цілий, нітрохи шкоди від вогню не зазнавши, і взяли його ті, що залишилися після вогненного спалення, нечестиві слуги і до ігемона повели. Він же і всі, що з ним, нечестиві, дивувалися такому чудові, до волхвування його зараховували, окаянні, — самі були волхвівства бісівського сповнені. Осліпила-бо їх злість їхня і не могли пізнати сили Христової. Після цього засуджений був святий на поїдання звірам. Приготувавши арену і святого на неї нагим до прибитого стовпа прив'язавши, випустили на нього ведмедя. Той же, ревучи, пішов до святого, став наближатися і, поглянувши на нього, раптом повернувся до клітки своєї. Дивувався ж тому ігемон і всі, що дивилися. Тоді випустили ведмедицю люту, названу ратницею, яку лише двічі на рік на позорище випускали, бо люта була вельми й багатьох убивала. Вона, прибігши, поклонилася в ноги святому, шануючи Божого угодника, і відійшла у клітку свою. Так позорище те відбувалося.

Ось привели пастухи до ігемона лева, дуже великого і дикого, "його ж [говорили] в пустелі схопили, ось п'ятий уже день, і не давали йому їжі анітрохи". Ігемон же радий був, велів вивести лева того на середину позорища, де ж святий мученик нагий стояв. І всі дивувалися тому левові, що великий був дуже і лютий. Побіг лев до святого і, поглянувши на нього, схилив голову, сльози з очей, наче ріки з джерела, випустив і лизав ноги святому. Той-бо то лев був, якого ж святий Неофіт у горі Олімпійській в печері кам'яній знайшов, відіслав його деінде, а сам у печері його оселився. Пізнав же його святий, звелів піти йому в попередній дім, який на Олімпі, його ж уступив був святому, заборонивши йому, щоб ніколи не нападав на рід людський. Лев же поклонився мученикові, ішовши, ревів страшно, і зруйнував двері позорища, і пройшов швидко крізь народ. Усі ж кинулися втікати, боячись лютости звіра, але він нікому не шкодив, побіг у пустелю на попереднє своє місце, за велінням святого. Кат же, сповнений страху і жаху, що більше чинити, не відав — звелів убити мученика. Стояв же там один звіроподібний і лютий вдачею варварин, маючи в руці спис. Він на святого кинувся, вдарив його списом у груди і проколов наскрізь. І так святий мученик Неофіт, як агнець, заколений був, передав душу свою в руки Господа свого місяця січня в 21-ий день, переживши від народження свого літ п'ятнадцять і місяців чотири. Нині ж, безконечне життя унаслідувавши, славить Джерело життя — Христа Бога, з Отцем і Святим Духом, славленим навіки.

У той самий день пам'ять святих мучеників Валеріяна, Кандида, Аквіли і Євгенія, у Трапезонті замучених

Ці святі, прославлені перемогою мученики постраждали в царство Диоклетіяна і Максиміяна від дукса Лисія. Перші ж три: Валеріян, Кандид і Аквила — взяті були в горах Трапе-зонських, бо гоніння люте налягло, залишили були доми, і маєтки свої, і весь світ суєтний і вийшли в гори, поневірялися — зі звірами більше, ніж з богомерзенними ідолопоклонниками воліли жити. Коли ж взяли цих трьох, спершу в край Ласійський, у містечко одне, що Піна називається, у вигнання нечестиві, у найтіснішу там в'язницю послали. Тоді, за якийсь час, у Трапезонт їх привели і перед дуксом Лисієм поставили. Допитані ж були про Христову віру і до ідольських жертв були примушувані. Коли не підкорилися святі, спершу жилами сильно їх били нагих, тоді повісили, і кігтями залізними дерли, і свічками палаючими обпалювали. Укріплювала святих страстотерпців божественна сила, яка невидимо була з ними в муках, що й тих, які мучили, раптом настільки настрашила, що впали вони ниць, наче мертві. Бачивши те, Лисій настрашився і у в'язницю відвести їх звелів. Через декілька днів взятий був і святий Євгеній і жорстоко битий був за ісповідання Ісуса Христа. Тоді, коли ішов дукс в храм ідольський, ведений був за ним і Євгеній-мученик. Коли він усередину увійшов і помолився до Бога, зразу ідоли попадали і в порох розбилися. Тоді, велінням катовим, шнуром за руки і ноги зчепили слуги Євгенія святого і, розтягнувши на землі, палицями дебелими били довго. Тоді повісили нагого, залізними кігтями стругали тіло його, й обпалювали свічками, і оцтом пекучим, з сіллю змішаним, поливали його рани. Після цього всіх разом чотирьох святих мучеників у піч вогненну вкинули. Коли ж з неї ж вийшли неушкоджені, тоді через усічення мечем прийняли кінець. І так здійснилося цих святих мучеництво.

У той самий день житіє і страждання святої діви і мучениці Агнії

Свята мучениця Агнія у старому Римі у християнських батьків народжена і вихована. У тринадцятий рік життя свого смертю дочасною від вічної звільнилася, бо життя безкінечне знайшла, єдиного Життєдавця полюбила і до нього з юности прилинула. Молода була літами, але стара розумом дорослим. Юна тілом, але душа її мала сивину мудрости. Гарна з лиця, гарніша вірою. Вона, любов'ю Солодкого Ісуса, від Чистої Діви народженого, зранена, дівством своїм йому уневістилася і, окрім Нього, нікого ж иншого не хотіла мати собі обручником. Настільки ж благородна і прекрасна була, що красою своєю очі і серце одного юнака, що був Симфронія, єпарха градського, сином, до себе прикликала, котрий, побачивши її, коли верталася з дівочої школи, зразу любов'ю до неї заполонився і, скоро випитавши і довідавшись про дім батьків її, багато почав до неї посилати дарів, ще більше ж обіцяв, просячи, щоб погодилася невістою його бути і поєднатися з ним шлюбом. Агнія ж свята всі дари ті відкидала, наче сміття, ні за що їх не мала, кажучи, що вона заручена з кращим Женихом, від Нього кращі і дорожчі має дари, Йому уневіщена є, не може покинути Його і змінити своєї до Нього любови і віри. І було так, що юнак той з дня у день більшою зранювався до неї любов'ю і розповідав про себе, що найшанованіший і найбагатший з усіх инших благородних юнаків. Думав, що дівчина більших дарів хоче від нього, тож більші й дорожчі приготував від перших: каміння і бісер, прикраси й одяг дорогий — і сам те приніс до неї. Просив її то сам, то через