Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

скінчився. Він входив у склад дивізії під командуванням принца-наступника Оранського, 200 і якщо брати до уваги довжину шабель та вусів і добротність мундирів та спорядження, то Регул і його товариші були найкращим загоном, яких будь-коли скликали на збір військові сурми.

Коли Ней кинувся на передові загони союзних військ і почав штурмувати одну позицію за другою, поки поява головного корпусу британської армії, що прибув із Брюсселя, не змінила становища в битві під Катр-Бра, ескадрони, серед яких був і Регул, відзначилися великою активністю у відступі перед французами: їх послідовно вибивали з однієї позиції на іншу, яку вони, з свого боку, дуже квапилися зайняти. Їхній відступ затримала тільки британська армія з тилу. Отже, вони змушені були зупинитися, і ворожа кавалерія (кровожерне завзяття якої не можна засуджувати дуже суворо) мала нарешті можливість зіткнутися з хоробрими бельгійцями; але ті воліли краще зустрітися з англійцями, ніж з французами, і, швидко обернувшись до них спинами, промчали крізь англійські шеренги й розпорошилися хто куди. Полк перестав існувати. Його ніде не було. Він не мав штабу. Регул опам’ятався, коли вже мчав верхи за багато миль від поля бою, зовсім самітний. То де ж він мав шукати прихистку, як не на кухні у відданих обіймах Поліни, якими вона його так часто зустрічала?

Близько десятої на сходах будинку, де Осборни, як заведено на континенті, займали один поверх, почувся брязкіт шаблі. Потім почувся й стукіт у кухонні двері, і Поліна, яка щойно вернулася з церкви, мало не зомліла зі страху, коли, відчинивши, побачила стомленого гусара. Він був такий блідий, як опівнічний драгун, що приходив тривожити Леонору. 201 Поліна була б зойкнула, якби не боялася, що з’явиться господар і побачить її приятеля. Тому вона стримала крик, завела свого героя до кухні й заходилася пригощати його пивом та найкращими шматками з обіду, якого Джоз так і не з’їв. Гусар довів, що він не примара, убгавши в себе велику кількість м’яса й пива, а жуючи, розповів історію своїх злощасних пригод.

Їхній полк, мовляв, виявив дивовижну відвагу і якийсь час стримував натиск усієї французької армії. Але врешті їх перемогли, як на цю пору уже й англійську армію. Ней знищував кожний полк, з яким стикався. Бельгійці марно пробували втрутитись і припинити різанину англійців. Брауншвейзьці розгромлені, а їхній герцог убитий. Це була безладна débâcle. 202 Регул намагався втопити в пиві своє горе з приводу поразки.

Ісидор, що також зайшов до кухні, вислухав усю цю розмову й побіг передати її своєму господареві.

- Всьому кінець! - гукнув він Джозові.- Мілорда герцога взято в полон, герцога Брауншвейзького вбито, англійська армія тікає хто куди, врятувався тільки один чоловік, і він тепер сидить на кухні... Підіть послухайте його самі.

Джоз, хитаючись, подався до кухні, де Регул усе ще сидів на кухонному столі, присмоктавшись до кухля з пивом. Намагаючись розмовляти французькою мовою, яку, скажемо щиро, він дуже калічив, Джоз почав благати гусара, щоб той і йому про все розповів. Чим далі описував Регул нещастя, тим воно більшало. Він єдиний з полку не поліг на полі битви. Він бачив, як упав герцог Брауншвейзький і як тікали чорні гусари. А шотландців змели гармати.

- А *** полк? - пробелькотів Джоз.

- Порубаний на шматки,- відповів гусар.

Почувши це, Поліна зойкнула:

- О моя господиня, ma bonne petite dame! 203

І вона так заголосила, що її крик розлігся по всьому будинку.

 

 

Очманілий з ляку, Седлі не знав, як і де шукати порятунку. Він помчав з кухні назад до вітальні і кинув благальний погляд на двері Емілії, які місіс О’Дауд зачинила й замкнула на ключ у нього перед носом, але, згадавши, як зневажливо вона поставилася до нього, трохи постояв біля них, прислухався, тоді вирішив уперше за цілий день вийти на вулицю. Схопивши свічку, Джоз почав шукати свого кашкета з галунами, якого знайшов там, де й завжди: на столику в передпокої, перед дзеркалом, де він звичайно кокетував сам із собою - збивав чуб на скронях і пасував кашкета набакир, перше ніж з’являтися на люди. І така сильна була ця звичка, що навіть тепер, опанований страхом, він заходився машинально закручувати кучері й відповідно прилаштовувати кашкета. Тоді вражено глянув на своє бліде обличчя в люстрі і звернув увагу на вуса, що пишно розрослися за сім тижнів, відколи він їх запустив.

«А й справді, вони подумають, що я військовий!» - вжахнувся Джоз, згадавши слова Ісидора про те, що британській армії французи влаштують різню, якщо вона програє. Він повернувся на кволих ногах назад до своєї спальні й нестямно затермосив за дзвоник, викликаючи служника.

Ісидор з’явився на виклик. Джоз опустився в крісло, розв’язав краватку, відкотив коміра й підняв обидві руки до горла.

- Coupez-moi, Ісидоре! - крикнув він.- Vite! Coupez-moi! 204

На мить Ісидор подумав, що Джоз збожеволів і хоче, щоб він перерізав йому горло.

- Les moustaches,- задихаючись, вів далі Джоз.- Les moustaches… coupy, rasy, vite! 205

Так він розмовляв по-французькому - вільно, але далеко не бездоганно.

Ісидор миттю зголив йому бритвою вуса і страшенно зрадів, коли господар наказав йому принести капелюха і звичайний костюм.

- Ne portu ploo... habit militair... bonny... donny a voo, prenny dehors, 206 - заявив Джоз.

Отже, нарешті військова куртка й кашкет дісталися Ісидорові.

Зробивши такий подарунок, Джоз вибрав із свого одягу простий чорний сюртук і жилет, зав’язав широку білу краватку й надів бобрикового капелюха. Якби він мав крислатого капелюха, то надів би його. Але він і так, як ви собі можете уявити, був схожий на опасистого пастора англіканської церкви.

- Venny maintenong,- повів далі Джоз,- sweevy...ally... party... dong la roo. 207

З цими словами він скотився вниз сходами і вискочив надвір.

Хоч Регул і присягався, що його єдиного з полку чи навіть із союзної армії Ней не порубав на шматки, виявилося, що він був трохи не точний і що багато гаданих жертв уникло загибелі. Десятки Регулових товаришів повернулися до Брюсселя і, признаючись, що