Володимир Нефф - Королеви не мають ніг

навколішках, то смиренно сидячи на підлозі, вона сумним голосом розказувала Його святості і Петрові свою історію. Сталося ось що.

Як тільки Ізоттину матір, герцогиню Діану, і її дядечка-кардинала наздогнала звістка про смерть герцога Танкреда, – першим, хто повідомив їх про це, був, мабуть, сам Петр, якщо він казав правду, – вони негайно перервали свою подорож і повернулися до Рима, в кардиналову резиденцію на віа Альдобрандіні, де Ізотту залишили під опікування Мадонни Чінції, вдови колишнього страмбського посланника в Парижі, і кардиналового темношкірого євнуха Броньйоло, німого велетня, який міг переламати кінську підкову не тільки рукою, але й перекусити її зубами, а таку табличку, над якою Петр трохи не спустив дух, він розірвав би не на тридцять два, а на шістдесят чотири шматочки, до того ж двома пальцями.

Так от, дядечко-кардинал і герцогиня Діана повернулися зі своєї перерваної подорожі ввечері того ж таки дня; кардинал був похмурий і стривожений, а герцогиня – непривітна й роздратована, бо, як тільки стало відомо, що молодий граф Гамбаріні не винен у смерті герцога Танкреда, вбитого зрадницькою рукою Петра Куканя з Кукані, їх охопило цілком обгрунтоване побоювання, що святий отець змириться з цією ситуацією і визнає Джованні Гамбаріні новим правителем Страмби. Ізотта ще ніколи не бачила свою матір-герцогиню в такому поганому настрої. Вона то впадала в апатію, плакала, молилася й заприсягалася, що коли все скінчиться гаразд, вона пожертвує свої найкращі шати діві Марії де Монті, то її знову поймала лють, вона рвала свої носовички й уперто повторювала ненависну Ізотті фразу: «Я казала, я весь час казала про це, але на мої слова ніхто не зважав».

– Що ж казала твоя мати? – запитав Ізотту папа.

– По суті, нічого особливого, бо вона була в Римі, а тато в Страмбі, зате вона писала йому листа за листом, – відповіла Ізотта. – І в цих листах не переставала переконувати його перепросити Вашу святість, незадоволену змінами в Страмбі, і випрохати у Вашої святості нового capitano di giustizia, по змозі ще суворішого, ніж був той, попередній, горбатий. І щоб він приборкав опозицію, яка зростала проти нього в Страмбі і яку очолював Гамбаріні; для цього, мовляв, треба пообіцяти йому мою руку. З цього нічого не вийшло, і тепер, коли все сталося так, як це сталося, мати лютувала, а дядечко хмурився, потерпаючи, що настає доба політичного присмерку нашого роду, а разом з ним і кінець його кар’єрі.

– Прозірливий муж, і твоя матінка, Ізотто, теж мудра жінка, – зауважив папа. – Але тепер я хочу знати, що було далі, після смерті герцога Танкреда.

І тоді Ізотта розповіла таке.

Минуло зовсім небагато часу, і найгірші побоювання Ізоттиного дядечка підтвердились, коли святий отець заявив йому прямо й відверто, що Ізотту – цю останню паросль страмбського відгалуження роду д’Альбула – він має намір послати в монастир ді Toppe де Спеккйо. Хоча згода між Ватіканом і Страмбою була повною, однак святий отець не бажав, щоб Джованні Гамбаріні зміцнив своє нове становище шлюбом з єдиною дочкою останнього законного володаря; так, принаймні, Ізоттин дядечко-кардинал тлумачив причину цього папського рішення.

– Він слушно його тлумачив, – сказав папа. – Але ти стверджуєш, дочко, що цей шлюб усе-таки відбувся. Це з твого боку нерозумно й дивно, бо нічого подібного не могло статися.

Проте Ізотта наполягала на своєму: може, Його святість пригадає відомий випадок одруження молодого герцога Феррарського з французькою принцесою, яке відбулося без молодого; за словами дядечка-кардинала, це трапилося років сорок тому й стало прецедентом цілої низки аналогічних шлюбів.

– Прецедентом, кажеш! – вигукнув папа. – Я люблю такі прецеденти. Як тільки десь звершується нова підлість, цю підлість відразу ж називають прецедентом для нових підлостей. Та я виб’ю вам із голови ці ваші прецеденти! Ох, Боже милосердний, чому в мене немає грошей, ох, Боже праведний, чиїм намісником я є на цій землі, чому в мене немає Філософського каменя, про який тут згадував цей молодий шалапут. Але говори, Ізотто, розказуй, що було далі, поки я ще маю трохи сили й поки мене ще не побив грець.

Ізотта слухняно розказувала далі.

Кардинал Тіначчо повернувся до свого палацу з приголомшливою звісткою про рішення Його святості саме в ту хвилину, коли туди прибув запилений гонець – іще один гонець, який в останні дні подолав відстань зі Страмби до Рима на шалено гнаному коні. Він привіз листа, написаного власною рукою Джованні Гамбаріні й адресованого Ізоттиній матінці; молодий граф висловлював герцогині Діані своє глибоке співчуття з приводу тяжкої втрати, якої вона зазнала, і запевняв її в своїй безмежній відданості та рішучості провадити політику страмбської держави в дусі благородних традицій – справедливості, мудрості та свободолюбності, чим дотеперішні правителі Страмби, здебільшого сини роду д’Альбула, назавжди вкарбувалися у вдячну пам’ять вірного страмбського люду. Цей свій намір Джованні Гамбаріні хоче підтвердити виразним жестом – просить у герцогині руки її дочки Ізотти, яку він щиро покохав з першої ж хвилини, коли йому було дозволено її побачити. Його палке прохання, звичайно, продиктоване передусім любов’ю, – та оскільки тут ідеться не лише про палке бажання його серця, а й про значну політичну акцію, бо цей споріднений зв’язок з герцогським родом, котрий правив у минулому, винятково важливий для того, щоб переконати страмбський люд у тому, що граф Гамбаріні цілком законно захопив владу, без чого, тобто без прихильності й підтримки своїх підданих, він став би безпорадною іграшкою в папиних руках, і через те він дозволяє собі запропонувати, незважаючи на дотримання всіх формальностей жалоби, негайно взяти шлюб.

Поки папа мовчав, задихаючись від люті, Петр скористався паузою в Ізоттиній розповіді й зауважив:

– Як видно, з цим листом, на відміну від листа твого батька, матінка познайомила тебе вельми докладно.

– Так, вона познайомила мене з ним докладно, бо в ньому, на відміну від останнього батькового листа, йшлося про справу дуже важливу й істотну, – сказала Ізотта своїм невимушеним тоном розбещеної дитини.

Було дві можливості, розповідала