Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

взаємну любов до ближнього. Відійдімо ж. Відійдімо. Відійдімо [Діти плачуть]... Складіть своє життя з гідністю. Не здавайтеся у сльозах й агонії. У смерті нема нічого... це тільки пересадка в інший літак. Не будьте такими. Припиніть істерики... Ми не можемо так померти. Ми мусимо померти гідно. У нас не буде вибору.

Зараз ми маємо вибір... Діти, дивіться, це просто допоможе вам відпочити. О, Боже [Діти плачуть]. Мамо, мамо, мамо, мамо, мамо, прошу. Мамо, прошу, прошу, прошу. Не робіть цього. Складіть ваше життя з вашою дитиною [Текст повністю доступний онлайн; див. прим.][313].

І вони це зробили, вони померли для «Тата». Влада харизматичних тиранів, як-от Джима Джонса чи Адольфа Гітлера триває, навіть якщо вони зроблять страшні вчинки стосовно своїх послідовників, навіть після їхнього краху. В думках послідовників кожне, навіть найменше вчинене раніше ними добро, починає переважати всю спадщину злих вчинків. Розважмо приклад молодого хлопця, Гаррі Скотта, який слідом за своїм батьком приєднався до Храму народів, але через непослух його виключили. У телефонному дзвінку на радіопередачу «Тато про тебе подбає: останній із Джонстауна» (ведучий Джеймс Рестон-молодший, Національне громадське радіо США) Гаррі описав, як його карали за порушення правил. Його били, шмагали батогом, сексуально принижували, змушували переносити найгірший страх — удава, що повзав по усьому тілу. Чи він ненавидів Джима Джонса? Аніскільки, він залишався «істинним вірянином» і «відданим послідовником». Попри отруєння батька на тому зібранні в Джонстауні і пережиті особисто жорстокі приниження, він і далі захоплювався, ба навіть любив свого «тата» Джима Джонса. Навіть всемогутня партія з роману Джорджа Орвелла «1984» не могла би похвалитися такою перемогою.

Тепер маємо вийти за межі конформізму і покірності перед носієм влади. Вони й справді сильні чинники, але лишень запускають процес. У протистоянні потенційних жертв і злочинців, на кшталт охоронців і в’язнів, катів і жертв тортур, терористів-смертників і цивільних жертв, діють процеси, що змінюють психологічні характеристики і одних, й інших. Деіндивідуалізація знеособлює злочинців, знімаючи з них особисту відповідальність і самоконтроль. Це має їм змогу діяти без гальмівних обмежень совісті. Дегуманізація нівелює людяність потенційних жертв, перетворює їх на тварин чи «пусте місце». Також дослідимо, які обставини перетворюють очевидців лиходійств на пасивних спостерігачів, а не героїчних борців, що активно допомагають жертвам, чи б’ють на сполох. Цей шматок зла бездіяльності є наріжним каменем лиходійств, що дає злочинцеві змогу повірити, ніби інші особи, обізнані в тому, що відбувається, хоча своїм мовчанням приймають і схвалюють його дії.

Нашому дослідженню соціальної динаміки конформізму і покірності добре пасує висновок професорки психології з Гарварду Мазарін Бенаджі:

Внесок соціальної психології у розуміння людської природи — відкриття, що сили, сильніші за нас самих, визначають наше психічне життя і наші дії. Головною із цих сил є влада суспільних обставин[314].

РОЗДІЛ 13

Дослідження суспільної динаміки: деіндивідуалізація, дегуманізація і зло бездіяльності

У нашій історії він убачав самі змови, заколоти, убивства, страти, революції та заслання, що є найгіршими наслідками зажерливості, розбрату, лицемірства, зрадництва, жорстокості, люті, безумства, злостивості, заздрощів, розпусти та чванливості... я не можу не дійти висновку, що більшість ваших співвітчизників являють собою плем'я гидкої черви, найшкідливішої з усієї, яка лишень будь-коли плазувала по землі.

Джонатан Свіфт, «Мандри Гулівера»[315]

Либонь Свіфтова повна осуду оцінка нашого людського роду — роду єгу — трохи перебільшена, але ви лише подумайте, що цю критику було написано за кілька століть до геноцидів по всьому сучасному світі, задовго до Голокосту. Його погляди відображають основний мотив західної літератури: великого падіння людства з початкового стану досконалості, яке почалося із непослуху Адама перед Богом, коли він піддався спокусі Сатани.

Соціолог і філософ Жан-Жак Руссо розвинув тему згубного впливу суспільних сил. Він змальовує людину як «благородного первісного дикуна», чиї чесноти змарніли внаслідок контакту із зіпсованим суспільством. Протилежний погляд трактує людей не як невинних жертв всесильного і згубного суспільства, а вважає їх злими від народження — генетично поганим насінням. Наш вид керується розпусними потребами, надмірним апетитом і ворожими імпульсами, доки освіта, релігія і родина не перетворять його представників на раціональних, розумних і співчутливих осіб або доки держава своєю владою не нав’яже їм дисципліну.

Який погляд підтримуєте ви у цій дискусії, що триває багато століть? Ми народжуємося добрими, і нас псує зле суспільство, чи ми народжуємося лихими — і добре суспільство нас виправляє? Перш ніж віддати голос, розважте альтернативну точку зору. Можливо, кожен з нас може стати святим або грішником, альтруїстом або егоїстом, лагідним або жорстоким, покірним або бунтівником, злочинцем або жертвою, в’язнем або охоронцем. Можливо, соціальні обставини, у яких ми опиняємося, вирішують, які саме з багатьох психічних рис і можливостей нам розвивати. Досліджено, що стовбурові клітини ембріона можуть перетворитися майже у будь-які види клітин і тканин, а звичайні клітини шкіри можна перетворити у стовбурові. Ідея розширити ці біологічні дані й те, що нам відомо про еластичність людського мозку, до концепції «еластичності» людської природи видається заманливою[316].

Якими ми є, визначають ширші системи, що керують нашим життям — заможність і бідність, географія і клімат, історична епоха, культурні, політичні й релігійні впливи, а також ситуації, в яких ми опиняємося щодня. Ці сили зі свого боку взаємодіють із нашими базовими особистісними і біологічними чинниками. Раніше я стверджував, що можливість відхилень притаманна багатогранному людському розуму. Імпульс до зла й імпульс до добра разом утворюють найфундаментальніший дуалізм нашої природи. Така концепція пропонує складніший і повніший образ причин людських учинків.

Раніше ми дослідили вплив групового конформізму і підпорядкування носієві влади, що може опанувати і знищити ініціативність особи. Настав час розглянути важливі результати досліджень, пов’язаних з деіндивідуалізацією, дегуманізацією й апатією свідка або «злом бездіяльності». Ця інформація доповнить засади розуміння того, як пересічну добру людину, можливо, навіть вас, любі читачі, можна спонукати до заподіяння зла іншим, і навіть до таких поганих вчинків, що це не вкладається в будь-які межі порядності чи моралі.

ДЕІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ: ЗНЕОСОБЛЕННЯ І ДЕСТРУКТИВНІСТЬ

Роман Вільяма Ґолдінґа «Володар мух» порушує питання, як проста зміна зовнішнього вигляду особи може викликати значні зміни в її поведінці. Добрі британські хлопці, церковні хористи, перетворюються на кровожерних маленьких чудовиськ, просто розфарбувавши свої обличчя. Коли на їхньому безлюдному острові починає бракувати харчів, група хлопців на чолі з Джеком Меррід’ю намагається вбити свиню, але вони не можуть завершити розпочате, тому що вбивство заборонено їхньою християнською мораллю. Тож Джек вирішує намалювати на обличчі