Джоан Роулінг - Шовкопряд, Джоан Роулінг

«Зберігай спокій», вона зверхньо додала: — Тільки й питали, що про наше сексуальне життя.

Зі слів Анстиса, наскільки пам’ятав Страйк, виходило, що Кетрин сама розповіла багато всього на цю тему, ніхто на неї не тиснув.

— Мене ваше сексуальне життя не цікавить,— відповів Страйк.— Цілком очевидно, що Квайн, прямо кажучи, дома бажаного не отримував.

— Він багато років з нею не спав,— повідомила Кетрин. Згадавши фотографії зі зв’язаним Квайном зі спальні Леонори, Робін утупилася у свою чашку.— Між ними не було нічого спільного. Про творчість Оуен з дружиною поговорити не міг, їй те не було цікаво ні на стілечки. Він нам казав... казав же? — Кетрин глянула на Піппу, що вмостилася поруч на бильці,— що вона книжок його навіть як слід не читала. Оуен хотів мати людину, з якою міг би знайти спільну мову. Зі мною він міг нормально поговорити про літературу.

— І зі мною,— втрутилася Піппа і собі заговорила: — Оуена, бачте, цікавила політика тендерної ідентичності, він годинами розпитував мене про те, як воно мені було — народитися у, власне кажучи, чужому тілі, і...

— Так, він казав мені, яке то полегшення — поговорити нарешті з людиною, яка дійсно розуміє його творчість,— голосно перебила Піппу Кетрин.

— Так я і думав,— кивнув Страйк.— Гадаю, поліція вас про такі речі не питала?

— Ну, мене питали, де ми познайомилися, я й сказала: на курсах літературної творчості,— відповіла Кетрин.— Усе сталося повільно, спершу він зацікавився моїми творами...

— ...нашими,— тихо додала Піппа.

Кетрин почала здалеку, і Страйк з повною зацікавленістю кивав, слухаючи, як стосунки вчителя й учениці переросли в дещо значно інтимніше, а Піппа ніби всюди бігала за ними і лишала Квайна і Кетрин самих тільки біля дверей спальні.

— Я пишу нестандартне фентезі,— пояснила Кетрин, а Страйка здивувало і трохи насмішило, що вона заговорила як Фенкорт: завченими фразами, ніби під запис. Він навіть подумав: скільки людей, що годинами сидять наодинці з собою і записують свої історії, вчаться в перервах говорити про свою творчість? Згадалося те, що казав про Квайна Вальдгрейв: той спокійно зізнавався, що розігрував інтерв’ю на ручку.— Це, власне, фентезі плюс еротика, але все дуже літературно. З традиційними видавцями біда — вони не бажають мати справу з небаченими жанрами, які не вміщаються в рамки маркетингових категорій, і якщо ти змішуєш жанри, створюєш щось цілком нове, то вони бояться ризикнути... Знаю, що Ліз Тассел,— з вуст Кетрин це ім’я прозвучало мов діагноз,— сказала Оуенові, ніби мої твори занадто нішеві. Але це найкраща риса інді-видавництва — свобода...

— Так,— докинула Піппа, бажаючи долучити і свої п’ять пенсів,— це правда, для жанрової літератури інді — це, гадаю, саме те, що треба...

— Але це не жанрова література,— трохи насупилася Кетрин,— я ж про що торочу...

— ...але Оуен гадав, що свої мемуари мені краще писати в традиційному дусі,— не замовкала Піппа.— Він, знаєте, щиро цікавився тендерною ідентичністю і щиро захопився тим, що я пережила. Я познайомила його ще з кількома трансгендерними особами, він обіцяв поговорити про мене зі своїм редактором, бо гадав, що, за умови правильної промоції, і з історії, якої доти ніхто не розповідав, можна буде...

— Оуен обожнював «Жертву Меліни», щоразу чекав на продовження. Аж з рук у мене рвав розділи, щойно я їх закінчувала,— голосно сказала Кетрин,— і ще казав мені, що...

Вона раптом осіклася. Помітне роздратування, що їй не дають говорити, злетіло з обличчя Піппи. Як зрозуміла Робін, обидві вони одночасно згадали, що весь той час, коли Квайн заохочував їх, цікавився, хвалив, на старій електричній машинці потай від їхніх очей оживали потворні Гарпія та Епікойне.

— А він говорив з вами про свою власну творчість? — спитав Страйк.

— Трохи,— ніяким тоном відповіла Кетрин Кент.

— Ви не знаєте, скільки він працював над «Бомбіксом Морі»?

— Більшу частину часу, що ми з ним були знайомі,— відповіла вона.

— І що саме він розповідав?

Виникла пауза. Кетрин і Піппа обмінялися поглядами.

— Я вже казала йому,— мовила Піппа до Кетрин, виразно глянувши на Страйка,— що Оуен нам розповідав усе по-іншому.

— Так,— тяжко зітхнула Кетрин. Знову схрестила руки на грудях.— Він нам не казав, що буде таке.

«Таке»... Страйк пригадав клейку брунатну речовину, що сочилася з грудей Гарпії. Для нього це була одна з найвідразливіших сцен у книжці. Страйк згадав, що сестра Кетрин померла від раку грудей.

— Квайн казав, яка буде книжка? — спитав Страйк.

— Він брехав нам,— просто відповіла Кетрин.— Казав, що то буде ніби подорож письменника, але то він усе вигадав... нам казав, що ми там будемо...

— «Прекрасними заблуканими душами»,— підказала Піппа, у якої ця фраза, вочевидь, закарбувалася.

— Так,— похмуро озвалася Кетрин.

— Кетрин, він вам читав якісь уривки?

— Ні,— відповіла вона,— казав, що готує сюр... сюр...

— О Кет,— трагічно видихнула Піппа. Кетрин затулила обличчя руками.

— Зараз,— м’яко мовила Робін, шукаючи в сумочці серветки.

— Ні,— грубо відказала Кетрин, піднялася з дивана і зникла в кухні. Повернулася з рулоном паперових рушників.

— Казав,— повторила вона,— що готує сюрприз. Покидьок,— мовила вона, знову всідаючись.— Просто покидьок.

Кетрин промокнула очі, похитала головою, струшуючи довгою рудою гривою. Піппа гладила її по спині.

— Піппа мені сказала,— почав Страйк,— що Квайн поклав вам у щілину для пошти копію рукопису.

— Так,— відповіла Кетрин.

Було очевидно, що Піппа вже зізналася їй у своїй необачності.

— Джуд, сусідка, бачила, як він приніс рукопис. Усюди пхає свого носа, стежить за мною, стерво таке.

Страйк, який щойно вклав у поштову щілину на сусідніх дверях двадцять фунтів на знак подяки за інформацію про Кетрин, спитав:

— Коли?

— В ніч на шосте,— відповіла Кетрин.

Страйк майже відчув, як напружилася і захопилася Робін.

— А світло у вас над дверима працювало?

— Світло? Вже кілька місяців не працює.

— Вона говорила з Квайном?

— Ні, лише у вікно дивилася. Була друга ночі абощо, вона б не вийшла в нічній сорочці. Але вона багато разів бачила, як він приходить і йде. Добре знала, який він,— схлипнула Кетрин,— у тому дурному плащі й капелюсі.

— Піппа згадувала, була ще записка,— сказав Страйк.

— Так. «Час розплати для нас обох»,— кивнула Кетрин.

— Вона ще у вас?

— Я її спалила,— відповіла