Джоан Роулінг - Шовкопряд, Джоан Роулінг

— Але ж ви не хочете, щоб вас ареш...

— У мене є тільки ваше слово, ніби мною цікавляться! В новинах нічого не було.

— Ну, в новинах нічого не могло й бути, правда ж? — м’яко відповіла Робін.— Поліція не каже на прес-конференціях, що, мабуть, затримала не ту людину...

— В кого була кредитка? В неї!

— Як правило, вона була в самого Квайна,— відповіла Робін,— і доступ до картки мала не лише його дружина.

— Не можете ви знати, якої думки поліція, так само як і я.

— У Страйка в поліції є знайомі,— спокійно відповіла Робін.— Він служив у Афганістані разом з детективом, який веде розслідування, з Ричардом Анстисом.

Ім’я людини, яка її допитувала, для Кетрин мала певну вагу. Вона знову глянула на Піппу.

— Нащо ти мені це розповідаєш? — запитала Кетрин.

— Бо ми не хочемо, шоб арештували ще одну невинну жінку,— відповіла Робін,— бо ми вважаємо, що поліція просто гає час на зовсім не тих людей, а ще,— («Додай трохи власної користі, коли вже наживила приманку, так вийде достовірніше»),— цілком очевидно,— мовила Робін, помітно знітившись,— Корморану буде вигідно стати людиною, яка спіймала справжнього вбивцю. Знову,— докинула вона.

— Так,— зі злістю кивнула Кетрин,— он у чім справа, га? Слави хоче.

Жінка, що два роки була коханкою Квайна, аж ніяк не повірила б, що славу сильно переоцінюють.

— Слухайте, ми просто хотіли попередити вас про їхні підозри,— сказала Робін,— і попросити допомогти. Але, звісно, якщо ви не хочете...

Вона почала підводитися.

(«Коли все їй викладеш, покажи, що тобі байдуже. Ти виграла, якщо вона захоче тебе втримати»).

— Я вже сказала поліції все, що знала,— мовила Кетрин, яку не потішило, що Робін, вища на зріст, знову встала.— Мені більше нема чого сказати.

— Ну, ми не впевнені, що вони ставили правильні питання,— відповіла Робін, знову опускаючись на диван.— Ви — письменниця,— додала вона, раптом виходячи за рамки, які підготував для неї Страйк, і скосила очі на ноутбук на столі.— Ви помічаєте дрібниці. Ви розуміли Квайна та його творчість краще, ніж будь-хто інший.

Несподівані лестощі змусили Кетрин проковтнути всі злі слова, що вона готувалася виплюнути в Робін (вона вже навіть рота розтулила, щоб усе сказати).

— І що? — спитала Кетрин. Тепер її агресія здавалася награною.— Що ви хочете знати?

— Ви дозволите Страйкові прийти і вислухати вас? Якщо ви проти, він не прийде,— запевнила Робін (Страйк не давав їй санкцій робити такі пропозиції).— Він поважає ваше право відмовитися...— (Таких поглядів Страйк теж не заявляв).— Але хотів би все почути від вас особисто.

— Не знаю, чи є мені що корисного сказати,— мовила Кетрин, знову складаючи руки на грудях, але тепер вона вже не могла приховати потішеного марнославства.

— Я знаю, ми просимо багато,— провадила Робін,— але якщо справжнього вбивцю спіймають, ви потрапите до газет уже з гарної причини.

Суть пропозиції почала доходити: у Кетрин беруть інтерв’ю зацікавлені журналісти, питають про її творчість, просять: «Розкажіть мені більше про вашу Меліну...»

Кетрин скоса глянула на Піппу, а та вигукнула:

— Та той гад мене викрав!

— А ти на нього з ножем кинулася, Піп,— відповіла Кетрин. Трохи стривожено розвернулася до Робін.— То не я сказала їй напасти. Вона... коли ми побачили, що він про нас там понаписував... ми обидві... Ми гадали, що його — тобто вашого боса — найняли нас підставити.

— Розумію,— збрехала Робін, якій така підстава здалася надуманою, параноїдальною — але, може, так діяло на людей тривале перебування в товаристві Оуена Квайна.

— Піппа захопилася й не подумала,— пояснила Кетрин Кент, глянувши на свою підопічну з теплотою й докором.— Піп погано контролює гнів.

— Це можна зрозуміти,— покривила душею Робін.— Можна, я подзвоню Корморану — тобто Страйку? І запрошу прийти сюди?

Вона уже дістала з кишені мобільний і глянула на екран. Страйк прислав повідомлення:

На балконі. Зараз дуба вріжу.

Робін написала есемеску у відповідь:

Почекай 5 хв.

Власне, вистачило б і трьох. Розчулена щирістю і розумінням з боку Робін, заохочувана наляканою Піппою, яка вважала, що треба його впустити і почути найгірше, Кетрин, коли Страйк постукав, пішла відчиняти мало не з ентузіазмом.

Щойно він зайшов, кімната ніби зменшилася. Поруч з Кетрин Страйк видавався величезним і якось аж надміру мужнім; коли вона прибрала ялинкові прикраси і він сів, крісло здалося іграшковим. Піппа відсунулася на дальнє бильце дивана і поглядала на Страйка водночас і зухвало, і налякано.

— Щось питимете? — спитала Кетрин у Страйка, який сидів у її кріслі в широкому пальті й попирав її килим великими ногами.

— Не відмовлюся від чашки чаю,— відповів він.

Кетрин вийшла до крихітної кухні. Лишившись наодинці зі Страйком і Робін, Піппа сполохано вибігла слідом.

— Ти пречудово попрацювала,— пробурмотів Страйк до Робін,— якщо вони аж чай наливають.

— Вона дуже пишається, що письменниця,— притишено відповіла Робін,— і могла зрозуміти його, як ніхто інший...

Але тут з коробкою дешевого печива повернулася Піппа, тож Страйк і Робін умить замовкли. Піппа знову всілася на край дивана, кидаючи на Страйка полохливі погляди. Як і тоді, коли вона щулилася в їхньому офісі, в цих поглядах була тінь театральної насолоди.

— Це дуже люб’язно з вашого боку, Кетрин,— сказав Страйк, коли та поставила на столик тацю з чаєм. На одній з чашок Робін прочитала: «Зберігай спокій і вичитуй текст».

— Побачимо,— заперечила Кент, склавши руки на грудях і поглядаючи на Страйка згори униз.

— Сідай, Кет,— попросила Піппа, і Кетрин неохоче опустилася на диван між нею і Робін.

Першим пріоритетом Страйка було укріплення хисткої довіри, що її зуміла встановити Робін; тут не було місця прямому нападу. Тому він виголосив промову в дусі уже сказаного Робін, натякаючи, що відповідні органи мають сумніви щодо арешту Леонори і заново вивчають наявні докази; прямо про поліцію він не говорив, але кожним словом натякав, що увага слідства звернеться на Кетрин Кент. Під час його промови вдалині завила сирена. Страйк також запевнив, що особисто він вважає Кент абсолютно не винною, але вбачає у ній ресурс, яким поліція не змогла до ладу скористатися.

— Тут ви, здається, не помиляєтеся,— погодилася Кетрин, яка від приємних слів розкрилася і розслабилася. Взявши чашку з написом