Зигмунт Мілошевський - Безцінний

Почувши цей крик, водій різко загальмував і дав задній хід, аби перевірити, що сталося.

Колесо з ланцюгами знову проїхалося по Юнакові, тобто цього разу по його рештках.

— На що в неї алергія? — турботливо спитав вусатий рятувальник.

— Барбітурати, — через кашель насилу видобув із себе Кароль.

Рятувальник здивовано глянув і кивнув колезі, щоб той рушав.

Колесо втретє розправилося з пам’яткою, що налічувала півтисячі років, перетворюючи дошку на купу кольорових трісок, змішаних зі снігом.

26

«Особливої обережності слід дотримуватися на схилах північно-східного напрямку, через північний, до північно-західного», — подумав Анатоль.

Не мучились. Сніг, який мчав униз хвилею заввишки кілька метрів, призвів до того, що попереду лавини утворилася потужна ударна хвиля, яка м’яко вирвала їх із взуття і вдарила ними як ганчір’яними ляльками об стіну лісу, хребти хряснули як сірники. Коли наступної миті снігове цунамі вдерлося до лісу, вириваючи дерева з корінням, стинаючи поверхню ґрунту і жонглюючи багатотонними брилами як кульками для пінг-понгу, їхні тіла були вже так перемелені, що лише через багато тижнів завдяки порівняльному аналізу ДНК вдалося ідентифікувати їхні останки.

Шкода, бо якби тіла обох чоловіків вдалося знайти цілими, історія зафіксувала б факт, що майор Анатоль Ґмітрук, який залишився в історії Польщі як Офіцер, що Прагнув Зберегти Анонімність, відходив на свою військову пенсію усміхненим.

27

На галявині Калятівок стояв гвинтокрил Мі-8 Збройних сил Речі Посполитої, великий, поважний, вражаючий. Для всіх, окрім Кароля Бознанського і Лізи Тольґфорс, яких солдати жандармерії не так провели, як донесли до гвинтокрила.

Її витягли з туристичної бази, його відтягли від решток Юнака. Йшли покірливо, вона пригнічена тягарем відкритого секрету, він — думкою, що, можливо, востаннє бачив кохання свого життя. За Рафаеля не журився, віддав би вміст усіх музеїв світу, щоб вона ще раз могла глянути на нього своїми роздратованими чорними очиськами.

Останній відрізок шляху до гелікоптера здолали пліч-о-пліч, картинка була наче зі старого голлівудського фільму про античні часи. Перші християни, яких римські солдати ведуть на страту.

Капітан Кліфтон Патридж спостерігав за ними з відкритих дверей гвинтокрила і думав, що вони все-таки круті, якщо досі стоять на власних ногах. Ще два тижні тому ніхто з осіб, залучених до цієї справи, не поставив би на них навіть долара. Уважно роззирнувся, відшукуючи Анатоля Ґмітрука. Незалежно від того, що зробив раніше в Нью-Рошелл — про що зрештою ніхто не знав, — боявся цієї зустрічі. Не тому, що мав би подивитися полякові в очі. А тому, що якби дійшло до конфронтації, можливо, мусив би його вбити. Відучора знав, що містять старі документи, і розумів, як солдат і як офіцер розвідки, що вони означають для його вітчизни.

Вийшов з гелікоптера і став біля польського прем’єра та членів польського штабу. Був в американському мундирі. Досить смішно, що демонструє свої відзнаки, виступаючи в ролі лиходія історії.

Прем’єр простягнув руку до Лізи й Кароля.

— Ви заглядали всередину?

Кароль підтвердив кивком голови. Дорогою Ліза розповіла йому, що знайшла в течці.

— У такому разі ви розумієте, до чого могло б призвести оприлюднення цих документів?

— Не переоцінюйте простого міняйла.

— Порушення міжнародної рівноваги, верифікація сучасної історії, переоцінка…

— А ще не патякайте дурниць. Я не голосував за вас, тож не мушу це слухати.

Прем’єр досі стояв із простягнутою рукою. Ліза досі тримала течку при собі.

— Не поводьтеся як дитина. Ми ж не хочемо влаштовувати сцени на людях.

Кароль забрав течку в Лізи з рук, мить зачекав і врешті кинув її прем’єрові під ноги. Ніхто не поворухнувся, і голова Ради міністрів сам мусив нахилитися, щоб її підняти.

«Навіть не подякував, от же бісів вилупок», — подумав Кароль.

— А якщо комусь розкажемо? — крикнув у спину прем’єрові, що зникав у гелікоптері.

Прем’єр не відповів, проте Кароль і не сподівався на відповідь. Протягом семи років він не відповів на жодне конкретне питання, чого б мав робити це зараз.

Повернувся спиною до гвинтокрила, який піднімався в повітря, й сів на снігу, підставляючи обличчя призахідному сонцю.

Готель мав чудовий вигляд на тлі вкритого засніженими ялинами схилу. Дим спокійно піднімався з димаря, вікна на другому поверсі сяяли затишним теплим світлом, навколо будівлі крутились останні туристи, під підйомником якийсь дотепник виліпив сніговика у формі великоднього зайчика.

Сонце врешті сіло за небосхил. Верхівки скель над Сухим Жлебом востаннє заясніли червоним і згасли.

Зітхнув, схопив простягнуту Лізину руку й підвівся. Мали зробити ще безліч справ.

Частина V

Отруйне зерно

Понеділок, 17 лютого

Я оптиміст

Ми думали, що 11 вересня 2001 року було символічним кінцем XX століття. Що падіння двох веж, яке показало нове обличчя тероризму, дало початок новій епосі. Епосі війни цивілізацій та наднаціональних революцій, нових напружень, конфліктів і нових способів їх розв'язання.

Ми помилялися.

XX століття завершилося вчора, в день розкриття найбільшої таємниці минулого століття. Півторагодинний матеріал, випущений каналом CNN, призвів до того, що всі книжки з історії треба написати наново.

Усі це знають, але все одно напишу ще раз: усе вказує на те, що Генрих Гіммлер, друга після фюрера особа нацистської Німеччини, насправді мав ім’я Клайв Лебрехт, походив з Монтани і був американським шпигуном.

На наступних сторінках ви знайдете всю інформацію, оприлюднену CNN і опрацьовану на підставі знайдених у Польщі документів 30-40-х років XX століття. Натомість тут я спробую відповісти на два запитання, які відучора ставить собі кожен підключений до глобальної інформаційної мережі громадянин світу.

Запитання перше: чи це взагалі можливо?

Інформація, оприлюднена CNN, настільки ж шокуюча, як і достовірна. Після Першої світової війни Сполучені Штати мали всі підстави остерігатися нових заворушень в Європі. Переможені німці, група нових держав (серед них і Польща), які зухвало борються за своє місце, загроза червоної революції. Для США відслідковування подій у Старому світі було подібне до перегляду трилера — відомо, що за мить щось вибухне, питання тільки, коли й навіщо. І чи знову будемо в це вплутані? А якщо так, то чи вдасться цим скористатися? З цієї перспективи розпочата ще за адміністрації Вільсона акція «Отруйне зерно» була на сто відсотків логічна й обґрунтована. Схоже на те, що це була, напевно, найкраща у світі розвідницька операція, а її масштаб, і, передусім, далекосяжність, мають справляти враження у часи, коли жоден уряд у світі не вживає заходів, ефект від яких не буде помітним у тому самому терміні повноважень. Тим часом акція