Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

Він перечитав матеріали справи, зібрані Джо Ді Ченцо: жодних доказів, жодних підозрюваних, усе списано на випадковий злочин на сексуальному ґрунті. Перечитав також протокол розтину: Кеті Джейнвей забили до смерті, обличчя там просто не залишилося, у вбивці на обох руках були персні. У роті, анусі та піхві сперма групи В+; три окремі еякуляції — цей виродок розважався, як міг. На курсах, коли вони розбирали подібні випадки, їх учили, що так діяти може лише сексуальний маніяк, тож він на одному злочині не зупиниться й убиватиме знову і знову.

І тоді він взявся знову до роботи, яку ненавидів усім серцем, — порпатися в документах.

У поліції Лос-Анджелеса та департаменті шерифа подібних справ — розкритих або нерозкритих — він не виявив, хоча це забрало в нього вісім місяців часу. Тоді він почав шукати в сусідніх поліцейських управліннях — у цьому Бадові добряче допомагали гроші, отримані від Стенса. В окрузі Орандж та окрузі Сан-Бернардіно нічого знайти не вдалося, аж ось — після іще чотирьох місяців пошуків — дещо вдалося знайти у Сан-Дієґо: Джейн Мілдред Гемшер, 19 років, повія, дата смерті — 8 березня 1951, той же почерк і манера зґвалтування. І так само ані доказів, ані підозрюваних, справу закрито.

Але матеріали поліції Лос-Анджелеса та Сан-Дієґо завели його в глухий кут; йому пригадалося, як Дадлі Сміт просив його забити на вбивство Кеті Джейнвей, побоюючись, що Бадові на цій справі може конкретно зірвати дах. Але він копав далі й невдовзі знайшов іще один такий випадок: Шерон Сьюзен Пелвік, 20 років, повія, дата смерті — 29 серпня 1953 року, Бейкерсфілд, Каліфорнія. Усе ідентично — підозрюваних нема, доказів немає, справу закрито. Дад із ним ніколи про це розслідування не говорив — ніби не знав, що Вайт його веде.

Він зганяв у Сан-Дієґо та Бейкерсфілд — ознайомився із матеріалами справ, докопався до копів, які вели ці випадки. Їм ці висяки свого часу добряче набридли, тому вони на запитання Бада відповідали дуже неохоче. Він спробував реконструювати картину часу й місця: хто був в тому чи іншому місті у момент скоєння вбивств. Перевірив архіви залізниці, автовокзалів та авіакомпаній, шукаючи збіги імен, але нічого так і не знайшов. Єдине, чого йому вдалося досягти, — домогтися обіцянки повідомити, якщо будуть схожі випадки. І ось із роками з’явилися ще три жертви: Саллі Де Вейн, 17 років, повія, Нідлс, Арізона, дата смерті — 2 листопада 1955 року; Кріссі Вірджинія Ренфро, 21 рік, повія, Сан-Франциско, 14 липня 1956 року; Марія Волдо, 20 років, повія, Сіеттл, 28 листопада 1957 року — усього два місяці тому. І тут все знайоме: повний голяк. Бад крутив ці справи в різні боки, застосовував різні прийоми, про які дізнався під час навчання, —нічого. Кеті Джейнвей та п’ятьох інших повій зґвалтували й забили до смерті, але нікого, окрім нього самого, це не цікавило.

І тепер сто шістнадцять сторінок його розслідувань, які поки що нікуди, окрім глухого кута, не вели, відправляються із ним у відділок «Голлівуд».

Так само як і інша важлива для нього справа, яку він без кінця перечитував та перевіряв. Стенс був би задоволений, бо кожна сторінка в цій теці — то цвях у труну Еда Екслі. Бадовою спиною й досі ганяли сироти, коли він промовляв ці слова.

«Нічна сова».

Він повернувся до розслідування «Нічної сови», не припиняючи цікавитися убивством Кеті Джейнвей. Кеткарт, ниточка порнографії, докази, які приховували, — усе це уже могло попсувати репутацію Екслі. Час зіграв тоді проти нього — Бад був недостатньо меткий, аби швидко все розв’язати, чорномазі втекли, і Екслі їх просто розстріляв. Справу «Нічної сови» закрили, проігнорувавши купу дивних і незрозумілих фактів. Минуло кілька років, він знову взявся за убивство Кеті Джейнвей і дещо накопав. Маленька Кеті змушувала його безкінечно думати про бійню в «Нічній сові».

Довелося попрацювати головою.

Тоді, у 1953-му, двоє знайомих Кеті Джейнвей — Двайт Жілетт і Сінді Бенавідес — розповіли йому, що незадовго до смерті Кеткарта у барах з’явився якийсь хлопець, схожий на Дюка, який нібито хотів «перебити йому бізнес». Але що там було перебивати — на Дюка працювало дві заїжджених кобили. Але, можливо, йшлося про ті грандіозні плани Дюка Кеткарта, пов’язані із розповсюдженням порнографії? Це лише спершу його балачки здавалися маячнею завзятого базіки, але Енґлеклінґи стверджують, що він підійшов до справи відповідально й приніс детально опрацьований план: вони друкують журнали, він їх продає, вони просять Мікі Коена про стартовий капітал.

Отже, факти.

Він навідався до Дюка додому після бійні в «Нічній сові». У квартирі було прибрано, усі відбитки пальців знищено, але хтось порпався у шафі Дюка. У помешканні знайшовся телефонний довідник Сан-Бернардіно зі сторінками, загнутими на розділі із номерами друкарень. Піт і Бакс Енґлеклінґи володіли друкарнею в Сан-Бернардіно; з цього ж міста походила й одна із жертв «Нічної сови» — Сьюзен Ненсі Леффертс.

Гаразд, тепер — до висновків патологоанатома.

Тіло Кеткарта ідентифікували за двома пунктами: шляхом порівняння фрагментів зубного протезу із тим, що було у тюремній медичній карті Кенткарта, і завдяки спортивній куртці із монограмою «Д.К.». Протези були стандартні — на такі у в’язниці може розраховувати кожен в’язень у Каліфорнії.

У Бада з’явилися сумніви. А потім він згадав те, що було відомо лише йому.

Кеті Джейнвей розповіла про «милий» шрам на грудях Дюка. У протоколі розтину, складеному доком Лейманом, про шрам немає ані слова, а в груди Кеткартові не стріляли. І останнє: зріст Кеткарта, згідно з