Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

Цей вересневий день, ці барви чарівні Спокійну злагоду навіюють мені, – Не те, що блиск весни, такий недовговічний!

Сідає до п’яльців. Дві сестри виходять із дому, несучи велике крісло.

АІ Крісло Сірано ви принесли класичне!

Марта

Найкраще в нас воно!

Роксана

Спасибі, сестри, вам!

Сестри пішли.

Він прийде зараз…

Годинник дзвонить.

О! Ніяк ладу не дам Цьому узорові… Чому ж його немає? Мабуть, привратпиця його там навертає На віру істинну… – Та де ж наперсток мій? – А Сірано нема… Упав листок сухий…

(Скидає листок, що впав на п’яльці.)

Невже він спізниться? Де ж ножиці поділись? Були тут – і немов у воду провалились! Не йде мій добрий друг! і що воно за знак? Не розумію я!

Сестра

(з’являється на терасі)

Добродій Бержерак! СЦЕНА V

Роксана, Сірано і на хвилину – сестра Марта.

Роксана

(не обертаючись)

А що казала я?

Вишиває. Входить Сірано, дуже блідий, з насуненим на брови капелюшем. Сестра, що проводила його, виходить. Сірано поволі сходить з тераси, з видимим зусиллям утриматись на ногах, опирається на палицю.

Оці прив’ялі тони Якраз до речі тут…

(До Сірано, тоном дружнього докору.)

Що це за беззаконне Запізнення?

Сірано

(підійшов і сів у крісло. Веселим голосом, що контрастує з його обличчям)

Простіть тяжку мою вину! Так склалось.

Роксана

(неуважно, вишиваючи)

Що таке?

Сірано

Та… гостю там одну Прийняти мусив я…

Роксана

Ах! Оп яка турбота!

Сірано

Спровадив я її, сказавши, що субота - Це день, призначений для невідкладних справ.

Роксана

(з легким жартом)

Чудово, далебі, мій добрий друг сказав! Ну, ждатиме вона до вечора, кузене!

Сірано

(кротко)