Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

Він коротко засміявся, але швидко посерйознішав, повернувшись до мене.

– Ох, налякала, – сказав він, злегка хитаючи головою. – Я знаю, хто ці люди і звідки вони. Не всі, звісно, але багато хто з них витягнув своїх дружин із таких самих «цікавих» обставин. Ось побачиш, будуть деякі особи, які явно виділятимуться своєю екстравагантністю.

– Емір, – я з підозрою звузила очі. – Ти хочеш сказати, що ми – теж екстравагантна і неординарна пара?

– Саме так, – він відповів, не зморгнувши. – І мене це анітрохи не бентежить.

– Тебе це не засмучує? – я уважно вдивлялася в його обличчя, шукаючи хоча б тінь сумнівів.

– Дивися, – він відкинувся на сидінні, повернувшись до мене. – По-перше, я вдвоє старший за тебе. Це вже робить мене цікавою темою для пліток. По-друге, весь світ турецького бізнесу вже давно в курсі всіх моїх історій із попередніми жінками.

Я скептично зітхнула.

– Ну, тут тобі навіть пощастило. Вони були у всьому винні, і тобі тільки можна поспівчувати.

– Поспівчувати, – повторив він, кивнувши. – Ти чудово підбираєш слова.

– А от зі мною як? Ти не боїшся засудження через мене? – я вже відчувала, як мої щоки палають від сум’яття.

Він раптом нахилився ближче і, заглянувши мені просто в очі, сказав твердо:

– Послухай, ти зараз говориш дурниці. Ти моє справжнє кохання, моє серце, мій спокій. І ніхто, абсолютно ніхто, не має права судити тебе, окрім мене. А я… я не просто приймаю твоє минуле – я поважаю тебе за те, як ти змогла з ним упоратися.

Я відчула, як мої губи тремтять від його слів, але гордо підняла голову.

Його легкий тон змусив мене трохи відкинути сумніви, але всередині я відчувала, що він серйозно ставиться до кожного мого слова.

Ми під’їхали до узбережжя, і я відчула, як дихання завмирає від захоплення. Перед нами розкинувся величезний комплекс із білосніжними терасами, мармуровими арками та безліччю басейнів, що віддзеркалювали сонце. Все це було оточене доглянутими садами з екзотичними квітами та високими пальмами, які плавно коливалися на вітрі. Узбережжя Туреччини завжди виглядало казково, але тут було щось зовсім інше — розкіш на межі з фантазією.

— Це… це все? — прошепотіла я, дивлячись на комплекс із недовірою.

— Так, — спокійно відповів Емір, але в його очах поблискувала грайливість.

Ми вийшли з машини, і я не могла відвести погляду від цього місця. Одна частина комплексу простягалася до самого моря: відкриті альтанки, устелені білими драпіруваннями, романтичні столи зі свічками і панорамний вид на захід сонця. Інша частина включала величезну бальну залу, яку зараз прикрашали десятки працівників.

— Це… це занадто, навіть для тебе, Еміре, — усміхнулася я.

Він підійшов ближче, клацнув мене пальцем по носі й сказав:

— Занадто? Ні, кохана, це просто початок.

Я здивовано подивилася на нього.

— Ти це місце найняв? На декілька днів?

Емір трохи нахилив голову, як завжди, коли збирався мене здивувати.

— Ні, я не найняв. Я його викупив.

— Що? — Я ледве стримала сміх. — Ти жартуєш?

— Ні, абсолютно серйозно. Хоча… — Він хитро примружився. — Після весілля я подарую його тобі. Якщо будеш себе добре поводити, звісно.

Я кокетливо поцілувала його, сховавши щиру радість за легкою посмішкою. Подумки я вже уявляла, як матиму у своєму володінні цей розкішний комплекс. Емір, здається, читав мої думки, бо посміхався ще ширше.

— А тепер ходімо подивимося залу.

Ми увійшли до величезної бальної зали, де майстри прикрашали кожен куток. Кришталеві люстри мерехтіли під світлом, і здавалося, що приміщення купається в золоті. На стінах уже висіли білі та золоті штори з вишивкою, столи застеляли атласними скатертинами, а стільці прикрашали шовковими стрічками. У центрі зали стояв величезний підвісний декор із живих квітів.

— Це місце має бути ідеальним, — сказав Емір, озираючи простір. — На весіллі будуть високопосадовці, бізнесмени, друзі родини.

Я лише кивнула, відчуваючи, як усередині мене наростає тривога.

— Ти така мовчазна, Насте. Щось не так? — Він уважно подивився на мене.