Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

59

Ювелірний салон був справжньою казкою. Уже з перших секунд, як я переступила поріг, я відчула, що тут все – про розкіш, унікальність і бездоганний смак. Приміщення, оздоблене білим мармуром, золотими деталями і величезними кришталевими люстрами, буквально випромінювало елегантність. У повітрі витав тонкий аромат дорогих парфумів. На нас уже чекала привітна консультантка, молода дівчина з ідеально укладеним волоссям і бездоганним макіяжем.

 

– Доброго дня, пане Еміре, – її голос був такий же вишуканий, як і все довкола. – Ми підготували колекцію прикрас, яка, на нашу думку, ідеально підійде для вашої нареченої.

 

"Наречена". Кожного разу, коли я чула це слово, моє серце тріпотіло, ніби маленький пташеня.

 

– Давайте подивимося, – впевнено сказав Емір, обіймаючи мене за талію. – Для Анастасії має бути все найкраще.

 

Я ледве стримувала посмішку. Цей чоловік не просто знав, як справляти враження, він буквально змушував усіх навколо захоплюватися ним.

 

Ми підійшли до столу, на якому лежали витончені прикраси, розкладені на оксамитових подушках: діамантові кольє, сережки, браслети, корони – усе виглядало як з казки.

 

– Ця модель із нашої ексклюзивної колекції, – почала консультантка, показуючи витончене кольє з діамантами та сапфірами, які мерехтіли на світлі. – Вона символізує вічну любов і гармонію.

 

– Красиво, – задумливо промовила я, торкнувшись пальцями блискучого каміння.

 

– А ця модель? – Емір узяв у руки тонкий браслет із платини, інкрустований білими та рожевими діамантами. – Як тобі?

 

– Це просто неймовірно, – прошепотіла я, боячись навіть доторкнутися.

 

– Якщо не можете визначитися, то можна приміряти, – запропонувала консультантка, з ледь помітним хвилюванням у голосі.

 

Мені запропонували ще одну прикрасу – легке, майже невагоме кольє з круглими діамантами від Tiffany & Co. та сережки в комплекті. Я вагалася, бо всі вони були ідеальними, кожна по-своєму.

 

– Мені складно вибрати, – зізналася я, поглядаючи то на одного консультанта, то на Еміра.

 

І тут він, із характерною для нього впевненістю, сказав:

– Тоді беремо все.

 

Здається, консультантка мало не впустила свій планшет. Навколо нас почулося перешіптування. Ще б пак! Дівчата за стійкою посміхалися й, здається, навіть трохи заздрили. Одна з них аж розгубилася, коли Емір обернувся, щоб запитати:

– А коли будуть готові подарункові коробки?

 

Я намагалася залишатися спокійною, але всередині мене просто розривало від гордості й... трохи сорому. Здавалося, це навіть для мене занадто.

 

– Еміре, це ж надто багато, – прошепотіла я йому, коли консультантка відволіклася.

 

– Ти заслужила на найкраще, – відповів він так, ніби це найочевидніша річ у світі. – Усе це – лише мала частина того, чим я хочу тебе ощасливити.

 

"Господи, як він це робить?" – подумала я.

 

Я випросталася, поправила волосся й із гордістю сказала консультантці:

– Тоді оформлюйте.

 

Весь час, поки ми чекали, я відчувала, як дівчата з ювелірного салону не зводять із нас очей. Хтось, проходячи повз, щось шепотів своїй колезі, кидаючи швидкі погляди в наш бік. Але я залишалася незворушною, мов справжня перша леді, яка звикла до такої уваги.

 

Коли ми вийшли із салону й сіли в Rolls-Royce Cullinan, я не витримала й сказала: – Це було трохи забагато, Еміре.

 

Він тільки посміхнувся.

– Коли справа стосується тебе, Анастасіє, забагато не існує.

 

Ми тільки вийшли з ювелірного салону, як Емір, відкривши переді мною двері авто, кинув із легкою усмішкою:

– А тепер – на репетицію. Багато важливих гостей буде на нашому весіллі. Високопосадовці, бізнесмени, партнери… Треба, щоб усе було ідеально.

 

Я сіла в машину, але раптом відчула, як мене обіймає тривога. Слова Еміра відгукнулися десь глибоко всередині, і я неначе притихла, намагаючись впоратися з сумішшю емоцій.

 

– Чому мовчиш? Не в захваті? – він запитав, уважно глянувши на мене.

 

Я вдихнула глибше, опустивши очі на свої руки, які нервово теребили край сумки.

– Емір, ти взагалі не боїшся? У тебе ж усе так… байдуже на все, правда? Адже вони, ті гості, можуть знати про моє минуле. Не всі, але, можливо, дехто з них. Я навіть не виключаю, що серед них можуть бути… клієнти. Що ти думаєш із цього приводу?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍