Джоан Роулінг - Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Поліція досі чергує на твоїй вулиці?
— Так,— зітхнула Робін.
На Гастингс-роуд цілодобово змінювалися люди Карвера в цивільному одязі. Метью та Лінду постійна присутність поліціянта надзвичайно втішала.
— Корморане, послухай. Я знаю, що ми не можемо...
— Робін, наразі ніяких «нас» немає. Є я, і я сиджу тут на дупі без роботи, і є ти, і ти сидиш удома, поки вбивцю не зловлять.
— Я не кажу про справу,— відповіла Робін. Серце у грудях знову закалатало важко й швидко. Треба це сказати вголос, бо інакше вона просто лусне.— Є одна річ, яку ми... яку ти можеш зробити. Брокбенк, може, і не вбивця, але нам відомо, що він ґвалтівник. Ти можеш піти до Аліси і застерегти її, сказати, що вона живе з...
— Забудь про це,— грубо відповів Страйків голос їй у вухо.— Востаннє кажу, Робін: ти не можеш врятувати всіх! Його так і не засудили! Якщо ми туди припремося, Карвер нас розіпне.
Запала довга мовчанка.
— Ти плачеш? — стривожився Страйк, бо почув, що дихання Робін стало уривчастим.
— Ні, не плачу,— чесно відповіла Робін.
Страшний холод виповнив її, коли Страйк відмовився врятувати дівчаток, що жили поруч з Брокбенком.
— Я, мабуть, піду, вже час обідати,— сказала вона, хоч ніхто її не кликав.
— Слухай,— почав Страйк,— я розумію, чому ти...
— Поговоримо пізніше,— сказала Робін і повісила слухавку.
«Наразі ніяких „нас“ немає».
Все повторюється. З темряви вийшов чоловік і одібрав у неї не лише відчуття безпеки, а й статус. Щойно вона була партнеркою у детективному агентстві...
А чи була? Нового контракту ніхто не склав. Ніхто не підвищив їй оплати. Вони були такі зайняті, такі нужденні, що Робін навіть на думку не спало просити про подібне. Вона просто тішилася з того, що нині Страйк сприймає її так. Але тепер немає і цього — може, тимчасово, а може, назавжди. Більше ніяких «нас» немає.
Кілька хвилин Робін сиділа задумана, тоді підвелася з ліжка; зашаруділи газети. Вона підійшла до туалетного столика, де стояла біла взуттєва коробка з тисненим срібними літерами іменем «Джиммі Чу», простягнула руку і погладила чистий картон. План прийшов до неї не так, як до Страйка його одкровення під шпиталем, не радісною вогненною силою. Ні, він постав повагом, темний і небезпечний, народжений ненависною вимушеною пасивністю минулого тижня і крижаним гнівом на Страйкову відмову діяти. Страйк, її друг, перейшов на бік ворога. Він — кремезний екс-боксер. Йому не зрозуміти, що воно таке: почуватися маленькою, слабкою, безсилою. Не зрозуміти, що зґвалтування робить з твоїм відчуттям власного тіла: як тебе применшують до речі, предмету, шматка м’яса для чужої втіхи. По телефону здавалося, що Захарі щонайбільше три роки.
Робін непорушно стояла перед столиком, дивилася на коробку з весільними туфлями і думала. Вона ясно бачила ризики, що простяглися перед нею, мов скелі й бурхливі води під ногами канатохідця.
Ні, всіх вона таки не врятує. Для Мартіни, для Сейді, для Келсі й для Гізер вже запізно. Лайла проживе решту життя з двома пальцями на лівій руці й огидним шрамом на душі; Робін це розуміє надто добре. Однак лишається двоє маленьких дівчаток, які можуть зазнати хтозна-яких страждань, якщо ніхто не втрутиться.
Робін відвернулася від нових туфель, узяла мобільний і набрала номер, який їй дали охоче, але яким вона не сподівалася колись скористатися.
54
And if it’s true it can’t be you, It might as well be me.
Blue Oyster Cult, “Spy in the House of the Night”[46]
На планування Робін мала три дні, бо довелося чекати, поки її спільник добуде машину і знайде шпаринку у своєму щільному графіку. Тим часом вона сказала Лінді, що туфлі трохи тиснуть і якісь надто гламурні, і разом з мамою пішла здавати їх у крамницю. Тоді довелося вирішувати, яку брехню розповісти Лінді й Метью, щоб мати достатньо часу на втілення свого плану в життя.
Кінець кінцем Робін їм сказала, що поліція запрошує її на нову розмову. Щоб підтримати цю ілюзію, довелося сказати Шпенику, щоб не виходив з машини, коли приїде по неї; а тоді вона змусила його зупинитися біля чергового поліціянта на вулиці й повідомила, що їде знімати шви, хоч насправді це мало статися лише за два дні.
Тепер настала сьома година безхмарного вечора, і крім Робін, яка стояла під стіною Іствейського бізнес-центру, поблизу нікого не було. Сонце неквапом котилося на захід, а вдалині на затуманеному обрії в кінці Блондін-стріт підносилася незавершена «Орбіта». Робін бачила план скульптури в газетах: скоро вона буде схожа на телефон на стійці, оповитий власним спіральним дротом. Трохи далі виднілися обриси майбутнього стадіону «Олімпік». Здалеку гігантські споруди вражали і видавалися якимись нелюдяними, на цілі світи віддаленими від секретів, які (за підозрою Робін) ховалися за свіжопофарбованими дверима оселі, що (наскільки знала Робін) належала Алісі.
Тихі будинки, на які Робін дивилася, її бентежили — може, через те, що вона планувала зробити. Вони були нові, сучасні, якісь бездушні. За винятком грандіозних споруд, що їх зводили вдалині, це місце не мало характеру. Йому бракувало відчуття спільноти. Дерева не пом’якшували контурів низьких квадратних будинків (на багатьох були таблички «Незаселений»), не було крамничок, пабів, церков. Нежитлова будівля, під стіною якої стояла Робін, мала занавішені білим вікна і металеві гаражні двері, рясно помальовані графіті; жодного прихистку. Серце Робін важко калатало, ніби після пробіжки. Ніщо не змусить її відступити — але було страшно.
Почулися кроки, і Робін рвучко розвернулася, спітнілими пальцями схопившись за другу кишенькову сирену. В її бік чимчикував Шпеник — високий, розслаблений, вкритий шрамами. В одній руці він мав батончик «марс», у другій — цигарку.
— Іде,— нерозбірливо повідомив він.
— Ти впевнений? — спитала Робін. Серце закалатало ще швидше. У голові почало наморочитися.
— Чорна дівка, двоє дітей, уже на цій вулиці. Побачив її, коли купував оце,— Шпеник помахав «марсом».— Будеш?
— Ні, дякую,— відмовилася Робін.— Е-е... можеш сховатися? — Точно не треба, шоб я зайшов з тобою?
— Ні,— відповіла Робін.— Тільки якщо побачиш... його.
— Впевнена,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг», після закриття браузера.
