Жоржі Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

захистивши у бійці свою честь, агент помирився з колегою, від якого — а також іще від кількох товаришів — отримав вичерпну інформацію. Чи він чув про Мессаліну? Не чув? Ні, не повія, була одна така в античні часи… Так от, порівняно з доною Маґнолією ота Мессаліна — достоту непорочна діва…

Озвірілий агент заприсягнувся провчити невірну, сиплячи погрозами, які дуже нагадували погрози дони Маґнолії фармацевту:

— Ох ти ж курва паскудна! Ти мені за це заплатиш!

Він, не перебиваючи, скептично вислухав усі вигадані скарги дони Маґнолії, а потім натовк їй писок, відлушпарив по цнотливих персах, ухопив за горлянку і зажадав відвертих зізнань.

Духопелив він її досвідчено і натхненно — як справжній знавець своєї справи, тому дона Маґнолія зізналась і в тому, що було, і чого не було, про всі давні та недавні випадки, які жодного стосунку до поліції не мали, про її залицяння, інтриги, блуд, а під кінець — усю правду про випадок із доктором Теодоро. Останнє ще й деталями присмачила: отакенне здоровидло, а ні на що не здатне, з ним щось точно не так, бо вперше оце трапився чоловік, який не припав до її смаковитих сідниць, ото вже так одоробало.

Тимчасом під вікнами вже стовбичив натовп роззяв, приваблених криками, лайкою та звуками духопелів, що лунали з помешкання поліцейського. Кумасі були на боці агента, адже та хвойда Маґнолія давно вже заробила на таку припарку, шкода лише, що так пізно її дістала. Гімназистів аж мороз дер по спинах від кожного удару по її ніжному, спокусливому, соковитому тілу, яке так часто їм снилося. Щоночі ця праведна самаритянка юнацьких душ, ця жриця кохання молодечих думок звивалася в екстазі, пестила спраглі тіла чи не в сорока ліжках одночасно, вірна і віддана кожному з них.

Дона Флор і дона Норма пішли в дім до поліцейського, щоб припинити той рейвах, решта сусідів не наважилися зв’язуватися з агентом.

— Сеу Тьяґо, та що ж це ви робите? Чи ви хочете її в труну звести? Годі вже… — благала дона Норма.

— О, саме в труні їй і місце, сучарі паскудній… — крикнув агент, добряче при цьому телехнувши дружину.

— Біднесенька… А ви справжнє чудовисько!.. — вигукнула дона Флор, схиляючись над Маґнолією.

— Біднесенька? — поліцейський аж скипів від такої несправедливості. — А бажаєте знати, що ця «біднесенька» вигадала про вашого чоловіка?

— Про мого чоловіка?

— О, вона казала мені, що доктор домагався її сьогодні в аптеці, ба навіть намагався зґвалтувати! А коли я її взяв, цю шльондру, за зябра, то вона хутенько зізналася, що все це вигадала, щоб я помстився за її начебто сплюндровану честь, мовляв, вона ледве врятувалася, така праведна і безгрішна. Та з’ясувалося, що це доктор безгрішний і праведний, бо ця бахурка чіплялася до нього, а він встояв… це так, мовчу вже про інші її перемоги на цьому фронті…

Він похнюпився й мовив похмуро:

— А знаєте, як мене сьогодні називали колеги? «Стидовисько поліції»…

Того вечора, збираючись у кіно, дона Флор чепурилася перед дзеркалом і грайливо запитала чоловіка:

— То он воно що, пане докторе, з’ясувалося, ви чіпляєтесь до пацієнток, які, бідолашні, приходять до вас на уколи… Сьогодні он ледь не зґвалтували дону Маґнолію…

Він боязко глянув на дружину й одразу зрозумів, що вона кепкує з нього, бо аж ніяк не могла поставитися до цієї історії серйозно. Хоч як дона Флор намагалась пройнятися вдячністю за чоловікову вірність, в її уяві весь час поставала картина: серйозного доктора Теодоро зі шприцом у руках намагається поцілувати цицькаста дона Маґнолія. У порядності свого чоловіка дона Флор ані на мить не сумнівалась, авжеж, це ж її Теодоро — уважний і делікатний, але хоч як старалась, уся ця ситуація видавалася їй більше кумедною, ніж героїчною.

— Та вона взагалі не сповна розуму!.. Невже думала, що я здатен осквернити свою аптеку зґвалтуванням?

— У цьому разі, любий, про насильство не йшлося, адже вона сама прийшла себе пропонувати…

Він стишив голос — ніколи не перестане соромитися розмовляти з дружиною на такі теми…

— Хіба можу дивитися на інших, якщо у мене є ти, люба?

На всьому світі не було вірнішого та поряднішого чоловіка, ніж її Теодоро; дона Флор пригорнулась до нього і вуста їхні злилися в ніжному легкому поцілунку.

— Дякую тобі, Теодоро, про тебе я можу сказати те саме.

На вулицях, біля під’їздів будинків, за аперитивом у барі Мендеса — всюди чоловіки обговорювали вчинки, наміри та мотиви знаної хвойди; дона Маґнолія, сховавшись у батьків, брала сольові ванни, а таємний агент заливався кашасою.

Сеу Вівалдо, власник похоронного бюро, відразу поставив питання руба: доктор Теодоро імпотент чи ні? І не лише тому, що про це заявила та розпусниця Маґнолія, будьмо відверті, хіба що євнух здатен стриматися перед принадами тієї потіпахи. Тож хто його знає, як воно там у нього, у того Теодоро. Мойзес Алвес, какаовий плантатор, завзято став на захист фармацевта.

— Ні на що не здатний євнух? Яка несосвітенна дурниця! Просто він серйозний і відповідальний чоловік; чи ти хотів, щоб він вдув отій мандрьосі просто в аптеці, на столі з ліками?

Але сеу Вівалдо не сприйняв це за аргумент, він був доволі скептично, ба навіть критично налаштований:

— Не поласувати такою кралею! Та хоч би й в аптеці… хоч би де… Та якби вона прийшла до мене на все готова у «Квітучий рай», то я виграв би її в першій-ліпшій труні…

Зрештою всі одностайно вирішили: імпотент він чи ні, але точно прогадав, прогнавши її, краще було призначити побачення:

— Отак Бог і дає горіхи беззубому…

Відлуння цих палких дискусій, підігрітих пивом і кашасою, дійшли і до вух дони Флор, як дійшли до неї і дифірамби подруг і сусідок.

— О, якби всі чоловіки були такі, ми б і горя не знали…

Дона Флор, відчувши нотки єхидства в їхніх похвалах, образилася за свого чоловіка і сказала Марії Антонії, своїй колишній учениці й знаній пліткарці, яка навідалася до неї, щоб позловтішатися:

— Якщо ви так прагнете переконатися в тому, що він справжній чоловік, прошу, приходьте, він дуже швидко вам це доведе…

— Та невже? — розсміялася Марія Антонія, втішена таким жартом.

Дона Флор теж засміялася. Хоч її ці насмішки обурювали, та історія з доною Маґнолією й надалі здавалась їй дуже кумедною.

Якось уранці, кілька днів потому, до неї завітала Діонісія Ошоссі зі своїм товстеньким малюком, щоб хрещена його благословила. Останнім часом вона приходила вкрай рідко, і цього разу поділилася з кумою своїми негараздами: її чоловік має коханку. Їздячи повсюди своєю вантажівкою, він був зупинився