Жоржі Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

на ніч у Жоазейро і сплутався там із якоюсь дівкою. Діонісія подалась до спокусниці після того, як отримала анонімний лист; зчинила там страшенний галас і пригрозила прогнати зрадника геть. Але, звісно ж, це були тільки слова, бо що ж то за чоловік, який не стрибає в гречку? Проте все це дуже засмучувало її, Діонісія аж схудла і лише тепер потроху почала заспокоюватися: чоловік не лише порвав з тією жінкою стосунки, а й узагалі перестав ночувати в Жоазейро.

Дона Флор розраяла куму: ех, певно, кожна з нас у своєму житті рано чи пізно страждає від таких речей… От хоча б і вона сама, далеко йти не треба, дізналася про зраду, яка до глибини люблячого серця вибила її з колії.

— Невже і доктор туди ж? Навіть він? От бачите, кожнісінька жінка не уникне цього…

— Хто? Теодоро? Ні, я засмутилася геть не через нього, кумо Діонісіє, мій Теодоро — це виняток, який підтверджує правило… Він надзвичайно порядна людина, за нього я головою ручаюсь…

Несподівано для себе дона Флор мало не зізналася Діонісії, що історія з доною Маґнолією засмутила її набагато менше, ніж давній зв’язок Інес Васкес дос Сантос із Гульвісою, про який вона допіру дізналася. Варто було доні Флор подумати про Міртес, як в уяві поставала та худа лицемірка Інес, ота підла облуда, та мерзенна лярва!

8

МАЙЖЕ ПІВРОКУ ТРИВАЛИ РЕПЕТИЦІЇ, АЖ ПОКИ МАЕСТРО НАРЕШТІ визнав виконання романсу бездоганним і готовий був віддати на суд публіки твір, до якого він ставився удвічі вимогливіше, ніж до інших, адже присвятив його доброму серцю і красі дони Флор: «Колискова Флорипедес» стала його улюбленим дітищем.

Кожного суботнього вечора, незалежно від погоди, байдуже в кого вдома, оркестр збирався на репетицію свого майбутнього концерту в Піреса.

Дякувати Богові, останні місяці були спокійні, без усіляких ексцесів та інцидентів, за винятком хіба що дебюту Марилди «в ефірі радіо «Амараліна» — наймолодшої та найпопулярнішої станції», — цією подією перейнявся увесь квартал. Сусідів проймала така гордість за дебютантку, вони так хвилювалися й раділи разом із нею, що, здавалося, це особистий дебют кожного з них.

Цього важливого для всієї вулиці дня, під незмінним керівництвом дони Норми, галаслива юрба попрямувала під вікна станції «Амараліне». На подарунок Марилді сусіди зібрали солідну суму і через сеу Самуеля-Ювеліра — хоч він продавав не лише коштовності, а все на світі: тканини, парфуми, меблі і навіть не гребував контрабандою — придбали їй чудовий годинник, сучасний та оригінальний, та ще й із гарантією на півроку. «Швейцарський, з сімнадцятьма рубінами і майже задурно», — стверджував сеу Самуель, натякаючи, що це спеціальна ціна для його улюбленої постійної клієнтки дони Норми.

Трохи згодом, сеу Сампайо, якому дружина, не втримавшись, похвалилася подарунком, заявив, що старий шахрай вкотре обвів навколо пальця довірливу дону Норму, зрештою, як робив це вже двадцять років поспіль і робитиме, аж доки когось із них винесуть ногами вперед:

— І якщо ти помиратимеш перша, то на передсмертному ложі він тобі встигне втелющити контрабандні святі дари як для своєї улюбленої постійної клієнтки, за винятково вигідною ціною…

Поруч зі швейцарськими той годинник, звісно, й поруч не лежав, і оздоблювали його далеко не рубіни. Його було зібрано в Сан-Паулу, втім, це ще не означає, що він неякісний. «Досить уже так зневажливо ставитися до вітчизняного виробництва, нічим воно від закордонного не відрізняється», — патріотично підсумував сеу Зе Сампайо.

Як і варто було сподіватися, у дони Марії до Кармо стався нервовий зрив, коли вона побачила доньку перед мікрофоном і диктор оголосив, що «голос у неї ніжнішій, ніж у тропічної пташки». На очах дони Флор теж забриніла сльоза: до Марилди вона ставилась, як до доньки, з правдивою материнською ніжністю та й добряче доклала рук, щоб відстояти її право співати отак перед мікрофоном, — навіть із доктором Теодоро вперше в житті мало не посварилася через неї. Своїм успіхом Марилда завдячувала всім сусідам, але насамперед і найбільше доні Флор. Щоб достойно привітати Марилду, дона Флор напекла всіляких ласощів і віднесла їх до неї додому, де з нагоди цього знаменного дня накрили святковий стіл і навіть відкоркували пляшку шампанського (подарунок Освалдиньйо) на честь дівчини. Дебют молодої співачки тепло прийняли слухачі, хоча не обійшлось і без критики.

Окрім почину молодої зірки, спокійний плин тодішніх днів порушила хіба що поїздка дони Жізи до Сполучених Штатів, щодо якої виникло багато пліток та балачок. Навіть дона Динора, яка завжди знала все наперед, не змогла передбачити, що в Нью-Йорку помре такий собі пан Шелбі, залишивши весь свій спадок доні Жізі. Ким був той містер і чому він заповів усі свої статки викладачці англійської мови, яка вже стільки років жила в Бразилії? Вивідати все з першоджерела не випало нагоди, оскільки поїхала вона, нікого не попередивши і ні з ким не попрощавшись.

Надзвичайно суперечливі чутки крутилися навколо померлого та його багатство. Дехто припускав, що той містер Шелбі — колишній чоловік дони Жізи, а може, просто її давнє кохання. Варіантів було безліч, однак усі сходилися в одному: доні Жізі перепав шалений, вочевидь, мільйонний спадок, та ще й не в якихось там мільрейсах, а в справжнісіньких американських доларах.

Але всі ці чутки вмить розвіялися, коли дона Норма отримала авіапоштою конверт, який, перш ніж відкривати, ретельно огледіла, дивуючись із чудернацьких іноземних марок і такого рідного, впевненого та чіткого почерку дони Жізи, з якого відразу можна було зрозуміти, що він належить високоосвіченій людині.

У листі дона Жіза писала, що незабаром повернеться в Баїю, про те, що поклала квіти на могилу двоюрідного брата («Ага, нехай комусь іншому розказує! Ніякий то не брат, а її чоловік чи принаймні коханець!» — шепотілися по закутках кумоньки і знавці її особистого життя — в барі за чаркою кашаси), інші справи також вдалось залагодити. Вона справді дістала спадок як єдина родичка, але той спадок зводився до старого автомобіля, особистих речей небіжчика і кількох акцій нафтових компаній Близького Сходу. Дона Жіза все це продала, та виручених коштів їй заледве вистачить, щоб оплатити витрати на поїздку. А ще від двоюрідного брата їй залишилася породиста чистокровна такса Монсеньйор, з якою вона зовсім скоро прогулюватиметься вулицями Баїї, і саме зараз вона морочиться з паперами для її вивозу до Бразилії.

За останні півроку лише ці дві події, мабуть, могли конкурувати з хронікою життя дони Флор і двох її чоловіків. Решта її часу спливала серед репетицій, зборів Товариства фармакологів, занять у її школі, відвідин друзів та