Леся Українка - Том 11

пароході), але мені його порадив доктор «для укрепления нервов», та мені се радили ще давно всі лікарі, до яких я вдавалась, коли істерія обридала мені. Та се й правда, що подоріж морем завжди була добрим способом на мої нерви; mal de тег 1 мене ніколи не бере, а їм і сплю я на морі за двох, отже, мушу вдвоє і поправитись проти сухопутного. Воно, властиве, я собі тепер не здаюся хворою: часом кашляну, часом в грудях трошки порипить, томлюся скоріш ніж би слід, а болить в грудях — рідко і то не сильно, нічогісінько надзвичайного не робиться* так що я таки думаю, чи не помиляється мій доктор, знаходячи у мене щось таке, від чого варто два роки лічитися. Восени в Києві я було справді розкисла (і то не до краю), а тут за зиму дуже поправилась, з марта, правда, ото було і бронхіт напав і плевричні болі, та й так деякі моральні прикрості були, то я з місяць знов було кисла, а тепер нічого, знов поправилась — людина як людина. От тільки нерви треба поправити, а то від кожної дурниці безсоння нападає і так різні прикрості.

Дехто з родичів нападається на мене, чого я додому їду, але ж доктор не боронить мені поїхати на літо. У мене ж mal de pays 1 почався і просто таки mal d’en-nui2, як не як, а я ж півроку просиділа на курорті, се хоч кому обридне. Природа тут гарна, а життя все-таки нудне і дуже чуже. Хоч я і в сім’ї, та все-таки не своїй. Відносяться тут до мене прекрасно, але «в гостях добре»..? А зрештою, я, може, взагалі нігде довго сидіти не можу, от мене й тягне геть.

В Рим і в Флоренцію не поїду, доктор не пускає, що втомлюсь і розкисну, се, може, й правда, бо я на втому тепер скора. В Швейцарію я теж не поїхала б навіть ради її краси, настільки мені тепер органічно противні залізниці і втома, зв’язана з ними, але вже мушу, щоб узброї-тись діагнозами віри достойних спеціалістів для моїх спорів з мамою: вона все доказує, що в мене «просто» чахот-ка, а я їй доказую, що ні, так от хочу мати більше авторитетів за собою. Слабогруда я, то правда, але з такою «чахоткою», як у мене, можна сто літ жити, то напевне. І взагалі ich habe zahes Leben, як всі Косачі, і хоч би й зовсім не лічилась, то таки б не хутко пропала, а буду лічитися не для того, аби не згинути (того я так хутко не боюся), а для того, щоб жити людиною, а не «скрипучим деревом, що два віки живе», та обидва без користі.

Може, тобі чи кому в твоїм домі треба що залагодити в Швейцарії], так я з охотою готова, поки там буду (до 1-го іюня нов. ст.). Пиши мені хоч на адресу Кузьми (rue Caroline, 11 3) або в Берн (W. Schitlowski, Ziegler-strasse, 35 4), або в Цюрих poste restante.

1 Ностальґія (франц.) — Ред.

2 Хвороба нудьги (франц.).— Ред.

3 Вулиця Каролін, 11 (франц.).— Ред.

4 В. Житловський, Ціглерштрасе, 35 (нім.).— Ред.

Окрім сих «скучних матерій» про мене, що тобі написати?

Пол[ина] Ник[олаевна] вже поїхала в Київ, вирвавшись від лікарів і від дочки (Ліди), що старались її за поли вдержати в Мерані; не знаю, як їй там тепер в Києві, а тут було досить добре на здоров’я. В Києві ж остатнього часу було холодно і погано, то коли б їй і не завадило часом. У нас тут мовби тепло, але вітер безконечний, часто в якийсь ураган переходить, обрид до краю і нагнав кашель на таких, як я і С°, се якийсь N[ord] 0[st], містраль, чи що... Ну, та перевіє, поки мені на море.

Я мушу кінчати, Лідочко, бо, як завжди перед виїздом, всякий клопіт і листів чимало. Кланяйся приятелю-гостю, нехай вибачить, що не пишу йому окремо, та життя моє монотонне, такі ж і теми для листів — отже, нехай ся «скучная матерія» служить для всіх, хто інтересується мною в вашім домі. Цілую міцно тебе і мечок. Бувай здорова, моя бідненька і [нрзб] ЛідочкаІ

En toute eternit6 твоя Леся

219. ДО БРАТА МИКОСЯ

І СЕСТЕР ОКСАНИ ТА ІСИДОРИ

20 травня 1902 p. С ампір дар єна 20. V 1902

Любії мої!

Се вже їду в Швейцарію. Завтра або позавтрьому напишу. Плани мої всі ті самі, що в листі до папи. Почуваюся здоровою, інакше не поїхала б. Пишіть мені poste restante, бо нудно без звісток від вас. Цілую всіх. Лілі і мамі не пишу, бо не знаю, де вони.

Леся

Лілі таки написала, а мама не любить одкриток, листа ж тепер нема як писати.

Дуже прошу папу дійти ладу з нарисами Кобилянської. Чи їх прийняли в «К[иевскую] ст[арину]»? Автор допитується, а я не знаю.

20 травня 1902 р. Сампірдарена 20.V 1902, Sampierdarena

Лілеєнько!

Може, ти вже й не [в] П[етер]бурзі? Але все одно обізвусь. Се я вже виїхала з С[ан]-Ремо. їду в Берн і в Цюріх радитись з знаменитостями про дальші перспективи курації,4 чи здоров’я. Почуваюся здорового. Але приливи ще бувають і кашель часом з’являється. Лікар в С[ан]-Ремо казав, що треба ще зими зо дві виїздити, а літом можна дома жити. Оце ж я тижнів зо два побуду в Швейцарії] (щоб не гнатись і не томитись), а потім верну в Геную і поїду морем в Одесу (морем їхатиму 17 днів). Буду в Києві між 7—15 ігоня, там не забарюсь і поїду в Зелений] Гай. Отже, через місяць — до побачення, Giglio bel-lissimo! 1 Леся

221. ДО М. ГАНКЕВИЧА

5 червня 1902 р. Середземне море, Статок «Entella», Navigatione пароплав «Ентелла» Gener[ale] Italiana2, 5. VI 1902

Високоповажаний товаришу, посилаю Вам переклад новелки п. Розенбаума. Він просив, щоб йому потім оді-слали сей переклад, як тільки буде вже манускрипт непотрібний в друкарні, бо він хоче поробити зміни в російському] тексті відповідно моїм поправкам в перекладі. Його адреса: United States (America), New York, 171