Поліна Ташань - Заклиначка стихій, Поліна Ташань

— Зараз Феліція швидко її підлатає, і, коли вона прийде до тями, ми нарешті зможемо її розпитати. Потрібно ще одне підтвердження, щоб не було сумнівів.

— Навіщо? — заперечив Джон своїм чітким голосом і кивнув на них двох. Люсі трохи занепокоїлася. — А цього підтвердження недостатньо? Поглянь на ці малі, хитрі морди. — Він всміхнувся, похитуючи головою. — Ми тут їхню подругу називаємо зниклою принцесою, а їм ні зимно ні гаряче. — Він повернувся до Нейтера й гучно запитав: — Ти знав?

— Ні, — заперечив він, не подумавши, й одразу виправив: — Тобто так, але дізнався тільки сьогодні на вечірці.

— На якій ще вечірці? — Директорка насупилася.

— Ми так називаємо додаткові вечірні тренування з рукопашного бою.

Невелика усмішка провини на його обличчі видавала брехню, хоча, згадавши ті бійки біля багаття, Люсі зрозуміла, що частково його слова були правдою. Однак міг би й не пробовкуватися.

Після слів племінника Джон ледь чутно захихотів, а тоді раптом перевів погляд на неї.

— А ти, Люсі, коли дізналася?

Спершу вона взагалі здивувалася, що керівник гвардійців знав її ім’я. Директорка ж обіцяла про неї нікому не розповідати. А якщо розповіла, то кому ще? Одна думка про це наводила на Люсі страх та гнівила водночас. Тоді вона згадала, що її кликали на ім’я перед Джоном, тому, найімовірніше, у нього просто гарна пам’ять.

— У день вступу. Я просто побачила її сили, — відповіла вона, не заглиблюючись у деталі.

— І не попередила мене? — розсердилася Місіс Дараган.

Однак її Люсі не боялася. Вона стенула плечима, відповідаючи:

— Це не моя таємниця, щоб я її розголошувала.

Якийсь час директорка мовчала, обмірковуючи подальші дії. Зрештою, потерши перенісся із заплющеними очима та втомлено зітхнувши, вона вказала рукою на двері.

— Добре. Можете повертатися до сну. Про Анабель більше нікому ні слова.

Джон охоче вийшов із кабінету. За ним пішов і Нейтер, а, коли Люсі підійшла до дверей останньою, директорка їй додала:

— З обручкою гарна робота. Я б до такого не змізкувала.

Вона злегка всміхнулася, кивнувши в знак подяки, хоча ця ідея належала не їй, і після цього пішла в посутенілий коридор.