Поліна Ташань - Заклиначка стихій, Поліна Ташань

Аліса ледве розплющила очі. Її одразу почало сліпити яскраве сонячне проміння з вікна, яке вона не впізнавала. Здавалося, там уже день. Спершу вона нічого не розуміла, витріщаючись у білу стелю білої кімнати, а тоді згадала, що бачила раніше таке оформлення. Однак, за її уявленнями, у лазареті не мало б чутися цокотіння ложки об тарілку.

— Чому саме Вайндвіль? — прозвучав спокійний, розслаблений голос Нейта.

Він був тут, і від цього Алісі вже ставало легше.

Марія, котра сиділа з іншого боку від її ліжка, стенула плечима та, проковтнувши шматок свого улюбленого бутерброда з сиром, відповіла:

— Не подобається мені це герцогство, та й усе. Холод, дощі, великі й бідні міста, страшний розбій і купа похмурих людей. Кому б хотілося так жити?

Нейт злегка засміявся, діставши ложку з тарілки макаронів, та, мимоволі почавши жестикулювати нею, повів:

— Одразу видно південну людину. Герцогство вітрів — не лише про дощі та злочинців, а й про розвинену торгівлю та найкращі металургійні заводи. Я б там, звісно, не жив, але найгіршим би точно не назвав. Ось Осборн — інша справа.

— Справді? — здивувалася Марія, всміхнувшись. — Хоч це теж холодна північ, але що дощів, що злочинності там далеко менше. Чому Осборн гірше?

— Немає дощів, погані ґрунти і відповідно низькі врожаї. Їжі там не вистачає, і люди переважно бідні, а тому й низька злочинність, бо нікого обкрадати. Якби не видобування вугілля, користі від заселення тих земель взагалі не було б.

Аліса не очікувала почути такі слова від Нейта. Їй не хотілося перебивати їхню розмову, але й мовчки підслуховувати нечемно. Поки Марія обмірковувала свою відповідь, вона помалу почала підтягуватися на ліжку руками. Коли легка ковдра трохи спала, Аліса побачила, що увесь її живіт, груди та навіть ключиці були замотані у тугий, великий бинт. Болю поки що не було, але сама згадка про ті відчуття в лісі змушувала її скривитися.

— О! Прокинулася, — вигукнула Марія, підвівшись зі стільця.

— Доброго ранку? — видихнула Аліса, перекидаючи погляд між подругою і хлопцем.

Зустрівшись з нею очима, Нейт помітно спохмурнів. Цього було достатньо, щоб Аліса згадала, як по-свинськи вчинила з ним уночі.

— Уже обід, — байдуже відповіла Марія, кладучи свій недоїдений бутерброд на тарілку на столику.

Після цього вона повернулася до неї й, натягнувши дивну усмішку, від якої Алісі ставало не по собі, промовила:

— Це тобі за те, що побігла сама до Звіра й померла.

Враз Марія зарядила їй сильного ляпаса. Щока Аліси вмить запалала пекучим болем. Треба визнати, що в побитті чужих пик її подруга не мала рівних. Можливо, це давалося їй навіть краще, ніж чари. Навіть Нейт здивувався, мабуть, коли на її обличчі відбився рожевий слід від руки.

— А це за те, що все-таки вижила. — Наступної миті, поки Аліса ще не встигла отямитися після ляпасу, Марія закувала її в обійми.

Від такого різкого перепаду настрою Аліса завмерла, намагаючись зрозуміти дії подруги. Врешті-решт вона зупинилася на тому, що якщо ляпасу достатньо, щоб вони не сварилися, то вона готова підставити й другу щоку. Обіймати Марію було доволі приємно. Від неї пахнуло солодкими персиками, і все було б нічого, якби раптом спину Аліси не пронизав різкий біль.

— Досить, мені боляче, — пробурмотіла вона, поплескуючи її лопатки рукою.

— Пробач. — Марія кивнула з розумінням, відсторонюючись, і продовжила її сварити: — Ще раз полізеш без нас в таке лайно, я клянуся здоров’ям Арчі, що приб’ю тебе власними руками. Ти хоч знаєш, що була мертвою? Лежала на ношах у дворі й не дихала. Трясця, не лякай так більше!

— Не буду. — Аліса стиснула губи в невеселій усмішці.

Вона не знала, чи стримає слова, та їй справді хотілося в це вірити.

— Як там Люк? — запитала вона за мить, щоб змінити тему.

— Живий, бо я його ще не прибила. — Марія перекинула погляд з неї на Нейта й, згадавши про щось, додала: — Гаразд, я покличу Джона сама, а ви поки розважайтеся наодинці. Приємного перебирання своїх кісточок.

Вона схопила куртку зі стільця й, вийшовши, зачинила за собою двері. Аліса опустила погляд на білосніжну ковдру. М’яка, але вона її майже не гріла. Від хвилювання в Аліси почало сповільнюватися дихання. Ось вона знову наодинці з Нейтом. Що їй говорити? З чого взагалі почати? Знову неприємна розмова та знову через її помилку.

За пару мовчазних хвилин Нейт нарешті доїв свій обід і поставив порожню тарілку на той самий столик неподалік. Аліса без надії сподівалася, що він зараз піде, але ні. Нейт витер руки серветкою й, кинувши її в смітник, перевів погляд на неї. Такий терплячий. Він просто мовчав, чекаючи вибачень, а його очі пронизали її, неначе списом.

Аліса не квапилася говорити. Відвівши погляд від Нейта, вона знайшла спосіб відтермінувати розмову на потім: на тарілці Марії ще лишився бутерброд, а її саме мучив страшенний голод. Аліса потягнулася рукою до столу, повільно нагинаючи спину, але Нейт випередив її та відсунув тарілку подалі, так що вона більше не могла до неї дістати з ліжка.

— Агов! Я теж їсти хочу, — обурилася Аліса, дивлячись на нього.

— Не думаю, що тобі можна їсти чужі бутерброди. І взагалі, яка принцеса їсть недоїдки? — випалив він.