Поліна Ташань - Заклиначка стихій, Поліна Ташань

Не знаючи, що йому відповісти, вона обурено скривилася, хоча ображатися на Нейта було важко. Він її друг, її підтримка і голос розуму. Це вона його зрадила, лишивши в холодній, темній ямі, і він мав право на злість. Хоча бутерброд міг би й не відбирати. Відвернувшись до вікна, вона напівголосно буркнула:

— Гівнюк.

— Я гівнюк? Ти впевнена? — Він зарозуміло посміхнувся, хоча в очах досі виднілася образа.

Коли Нейт взяв до рук свою чашку чаю, Аліса наважилася промовити:

— Мені шкода за яму. Гаразд? Справді шкода.

Можливо, її тон був занадто нахабним чи обличчя видавало гнів, замість жалю, бо Нейт одразу ж відповів:

— Не вірю.

Алісі варто було б перепросити краще, щиріше, але натомість вона злісно вигукнула:

— Ти ведеш себе, мов собака, якого забули погодувати!

— Ну-ну.

Нейт посміхнувся ще ширше, перевівши погляд з неї на той бутерброд, і, піднісши чашку до рота, зробив кілька ковтків. Аліса не стрималася. У наступний момент чай вихлюпнувся вгору, обливши йому все обличчя, волосся та комір сорочки. Він, шокований, підскочив зі стільця, розкинувши руки. Потім поставив чашку на стіл і сердито вирячився на Алісу. Краплі рідини стікали по його милому личку, і вона не змогла втопити в собі усмішку. За мить сміх вирвався назовні. Давно її щось так веселило, як його вигляд.

Вираз Нейта раптом пом’якшав. Він стояв біля ліжка й просто дивився, як вона з нього сміється. Уловивши на собі цей погляд, Аліса прочистила горло й замовкла.

— Знаєш, ти несправедливо гарна, коли усміхаєшся. Навіть після того, як напаскудила, — промовив Нейт, на диво, спокійним тоном, прямуючи до столу.

Поки він шукав у шухляді якісь серветки, вона ніяк не могла оговтатися від його слів. Нейт мав би злитися, але ж ні. Він, як завжди, контролює емоції краще, ніж вона власні думки. У цьому Аліса вбачала щось привабливе. Щось, що змушувало її кров нагріватися.

Серветок не було, але він знайшов невеликий білий рушник і, присівши поруч з нею на ліжко, простягнув його та раптом промовив:

— Витирай.

Вона не могла зосередитися, переводячи погляд між рушником і його чарівними очима.

— Це наказ?

— Ні, радше рекомендація.

Його голос був спокійний, виважений. Нейт все ще чекав її вибачень, але не так настирливо. Аліса без жодного заперечення взяла рушник до рук і, підсунувшись до нього ближче, присіла на свої ноги та почала неквапливо, розтягуючи момент, збирати краплини з його підборіддя. Далі пішли шия та щоки. Вона намагалася не зустрічатися з ним поглядом, як би важко це не було. На якийсь час у кімнаті запала тиша, однак її було важко назвати незручною. Нейт злегка примружився, коли вона проводила рушником по його бровах, і чомусь її це забавляло. Не стримавши усмішку, Аліса перебила мовчанку:

— Якби я не втекла після того, як облила тебе біля каналу, ти б змусив мене витирати тебе повністю?

— Навряд чи, бо ти б послала мене до біса.

— Можливо. — Вона піддалася спокусі й зазирнула в його чарівні очі. Тоді прибрала рушник від його личка й, трохи відсторонившись, повела далі: — І все-таки, що тоді за канал, що зараз за чай мені не шкода. А ось за вчорашнє… — Вона зробила ковток, збираючись з думками. — Словом, це була моя провина, і я не мала б тебе там лишати. Точно не в довбаній, глибокій ямі. Мені дуже прикро…

Він перебив її раніше, ніж вона встигла закінчити промову навіть у своїй голові.

— Усе гаразд. Я не серджуся, але більше ніколи так не роби. Ані з лозою, ані з ямою, ані з будь-чим іншим, що тільки може видати твоя бурхлива уява.

Від його серйозного тону Аліса раптом відчула сильну потребу перевести розмову в більш приємне русло. Можливо, грайливе.

— Обіцяю. — Вона кивнула, але потім повела бровою, додаючи: — Окрім випадків, якщо ти сам попросиш.

Від її слів гримаса хлопця почала витатися між спантеличенням і зніяковінням, що не могло не викликати в неї усмішку. Потім Аліса простягнула йому руку та лагідніше сказала:

— Мир?

— Мир.

Однак замість того, щоб потиснути її, Нейт нахилився вперед та накрив вуста Аліси своїми. Вона не розгубилася, заплющила очі та почала цілувати його у відповідь. Палко, пристрасно, так, наче того жахливого поцілунку в оранжереї й не існувало. Краплі з мокрого волосся Нейта стікали їй на чоло, але вони їй не заважали. М’ятний присмак його губ тільки розпалював вогнище в її грудях. Аліса примостилася до Нейта ближче, продовжуючи цілувати його, та закинула руки йому на плечі. А він був зовсім і не проти й сам перемістив руки їй на спину, обійнявши обережно, щоб не тиснути на рану. Здавалося, ніщо не могло змусити їх зупинитися. Ніщо, крім раптового звуку відкриття дверей.

— Йо, оце я вчасно зайшов, — випалив Джон, заходячи в палату, і з чемності затулив обличчя чорною папкою в руці, поки вони не відсунулися одне від одного.

Аліса ніяково витерла мокре чоло рукою, а Нейт хутко схопив рушник та заходився витирати своє волосся сам. Вони вдвох не зронили йому й одного слова.

Марія тим часом за спиною Джона ледь не падала з ніг від мовчазного сміху.