Поліна Ташань - Заклиначка стихій, Поліна Ташань

 Тоді він укинув ручку в кишеню своєї темно-червоної сорочки та, почавши підходити, промовив:

— Як ти це зробила з перснем? Я до тебе докричатися не міг.

Аліса не розуміла, про що він говорив. Однак, кинувши погляд на те кільце, що він крутив на пальці, зненацька закам’яніла. Його перстень нічим не відрізнявся від її, що висів на шиї. «Невже це… — подумала вона, але завагалася: — Тоді чому він поголився та волосся коротше?» Попри сумніви, Аліса все ж запитала:

— Ароне?

— Анабель? — кинув він, перейнявши її здивовану інтонацію, і ще ширше всміхнувся.

— Не смішно. Це ти чи ні? — буркнула вона, намагаючись побачити обличчя. Хоч парубок стояв так близько, але їй все ще не вдавалося його розгледіти через дивний дим. — І чому ти палаєш?

— Бо ти ні. — Він простягнув їй ліву руку, вкриту вогнем. — Потисни, бо інакше скоро помреш.

Аліса мала легкий острах, проте виконала його прохання. Коли їхні руки стиснулись, полум’я стрімко почало ширитися від нього до її ліктя, потім до плеча, і за мить її повністю накрило вогняною накидкою. Раптом уся кімната вибухнула яскравим світлом. Аліса, кліпаючи, не могла розгледіти навіть палаючого парубка навпроти. Він просто зник, як і все довкола. У наступну ж мить її знову охопила непроглядна порожнеча.

***

— І що це має означати? — запитала директорка, зиркаючи на них.

Відповіді на це запитання Генрі з Люсі вже не мали. Вона розкрила рот, щоб спробувати пояснити про обручку, коли з лісу раптом долинув дикий рев. Водночас з гуртожитку вибіг Радей, ведучи за собою Джона, котрий тільки щойно прокинувся. Цей жахливий звук, одначе, швидко допоміг йому пожвавіти.

Уже за мить з лісу незграбно вийшов Звір. Він криво переставляв лапами, завиваючи від болю. Такий слабкий на вигляд, а його роги… Вони червоніли від основи, наче розпечене залізо. Пройшовши кілька кволих кроків, Звір підняв голову та поглянув своїми порожніми очима на купку людей біля Аліси. Після цього він, хриплячи, повалився на землю і почав смикатися в судомах.

Здається, навіть директорка з Джоном не розуміли, що відбувається. Раптом Звір завмер, напруживши усе тіло, а в наступний момент його вкрив вогонь.

Коли він остаточно впав замертво, серед глядачів надворі запала мовчанка. Вони б і далі спостерігали за тим, як догорав великий Звір, якби нічну тишу раптом не перебив гучний, глибокий вдих. Усі миттєво перевели очі на Алісу. Вона знову дихала, хоч і важко, але до тями так і не прийшла. Її рука стиснула перстень самотужки. Жар почав потроху спадати.

— Швидко несіть її до лазарету, — наказала Місіс Гармон, не приховуючи здивування.

Медики підняли ноші й понесли її всередину будівлі. Шокована Люсі ж досі сиділа навколішки на траві, дивлячись, як вони віддаляються. Джейн пішла з ними, Нейт і сам хотів приєднатися, проте йому не дозволили.

— Отже, — промовила директорка через деякий час. — Усіх, крім Джона, Нейтера та Люсі, прошу нічого нікому не розповідати. Ті, кого я назвала, ідіть за мною.

Перш ніж піти, Люсі поглянула на друзів. Генрі кивнув, наче бажаючи їй удачі, і повів заплакану Марію до гуртожитку. Тоді Люсі пішла за Нейтером до кабінету директорки.

Дорогою Місіс Дараган не зронила й слова. Щойно вони увійшли до кімнати, вона зачинила двері, двома дотиками до ручки активувала захист від підслуховування й, повернувшись до них обличчям, промовила:

— Джоне, пам’ятаєш лекції про особливості дії закляття Звіра?

Він задумався, всідаючись на диван.

Люсі й Нейтер лишилися слухати стоячи. На фоні гвардійця вона відчувала себе такою маленькою, аж моторошно. Як Аліса його не боялася — їй, мабуть, не збагнути.

— Щось про двосторонній зв’язок? — згадав Джон.

— Так.

На обличчі директорки розквітла щира усмішка. Люсі рідко бачила, щоб вона так всміхалася, хоча спілкуватися з нею в цьому маркітному кабінеті їй доводилося доволі часто.

Тоді Місіс Дараган бадьоріше повела:

— «Якщо Звір може вбити тебе магією, то й ти його можеш. Головне — навчитися шукати цей зв’язок між вами». Якщо я не помиляюся, це слова Артура.

— То ти думаєш…

— Так, — сказала Місіс Дараган, не давши Джону договорити, — вона його вбила. Але питання в тому, як вона це зробила. Наскільки нам відомо, Аліса — заклиначка води, а Звіра вбили вогнем. Це наводить тільки до однієї думки: ми знайшли нашу принцесу!

Вона й не намагалася приховати радість у своєму тоні. Бідна директорка. Вочевидь пошуки елементала приносили їй куди більше страждань, ніж здавалося.

— Аліса? — Джон мав здивований вигляд. — Твоя студентка? Як ти так прогледіла?

— Була й твоєю.

Джон пирхнув, відвернувшись.

— І чому я про Алісу одразу не подумала? — вела директорка. — Треба було з самого початку шукати серед проблемних студентів, а не відмінників. Тим паче, вони з Артуром такі схожі, якщо подумати.

— А й справді.

Місіс Дараган опустила погляд на підлогу та серйозніше повела: