Поліна Ташань - Заклиначка стихій, Поліна Ташань

Директорка скривила обличчя, дивлячись, як Нейтер клав на ноші поранену дівчину в закривавленому пальті. Відштовхнувши хлопця, Місіс Гармон одразу ж почала оглядати непритомну.

— Аліса Сандерс? — з гіркотою в голосі сказала Місіс Дараган, впізнавши обличчя своєї студентки, наполовину забруднене в землі.

— Вона вбила одного Звіра. Його тіло зараз у лісі, але, здається, її поранив інший, — повідомила Люсі.

Ну ж бо! Директорка мала щось зробити. Вона ж розумна жінка.

Менше ніж за хвилину Місіс Гармон, стоячи навколішки, випрямилася та опустила руки. Вона підняла погляд на директорку з явним смутком і, нічого не сказавши, похитала головою. Довкола вмить запала тиша. Помічники лікарки переглядалися між собою, не розуміючи, що їм робити.

На якусь мить Люсі розучилася думати.

Місія Дараган зітхнула, після чого тихо промовила:

— Шкода. Хороша була студентка.

— Ні. Ні! — крикнув Нейтер, не відводячи очей від нерухомого тіла Аліси. Вона більше не дихала. — Ви маєте щось зробити. Ви ж чарівники!

— Нейтере, поклич дядька, — повеліла директорка з професійною стриманістю, незважаючи на його біль.

Вона не мала права втрачати контроль над емоціями навіть у такий момент. Та й, чесно кажучи, це для неї далеко не перший випадок. Люсі відчувала, що їй справді було сумно, але не більше. На відміну від Нейтера.

— Вона не могла загинути, — повів він до лікарки. — Зробіть хоч що-небудь. Аліса має жити!

— Закляття її здолало, — пояснила Масіс Гармон, підводячись. — Вона помре за лічені секунди. Ми тут ніяк не зарадимо.

Він затулив собі рот, щоб не кричати. Його брови сіпалися, а очі неконтрольовано заливалися слізьми.

Раптом Джейн вибігла з оранжереї, несучи в руках шприц з синюватою рідиною.

— Ліки готові! Ми зробили…

Вона обірвалася на півслові та сповільнилася, дивлячись на вирази людей довкола Аліси. Марія гірко заридала, дивлячись на оніміле обличчя подруги. Генрі поклав руку їй на плече, намагаючись підтримати, і важко ковтнув. Люсі ж просто завмерла, наче це все дурний сон, а не реальність. Принцеса мертва. Ні, цього не могло бути. Це ж Аліса. Вона завжди знаходила вихід.

— Ти будеш рухатися, чи й далі бездіяльно витрішатимешся на свою напівмертву подругу? — раптом пролунало в її голові.

Люсі злегка струхнулася, відганяючи її.

«Не до тебе зараз», — подумки відказала вона.

У відповідь пролунав тихий регіт.

— Замість того щоб нюні розпускати, краще б згадала про її дорогоцінний перстень.

Після цього глузливий голос вщух.

Перстень.

— Обручка! — второпала Люсі й кинулася до Аліси.

Якщо є одна, то в когось мала бути й друга. Вони зв’язані. Можливо, хтось з того боку міг їй допомогти. Треба лише покликати.

Вона присіла біля Аліси й витягнула з-під коміра підвіску, поки інші з нерозумінням спостерігали за її діями. Знявши з неї перстень, Люсі хутко вклала його на долоню Аліси, затиснула її у своїх руках і, заплющивши очі, прошепотіла:

— Ну ж бо. Відгукніться.

На мить усе довкола завмерло в тиші. Секунди минали одна за одною, проте нічого не змінювалося.

— Що сталося? — ледь чутно запитала Джейн, підійшовши до брата й Марії.

— Аліса… — тільки й зміг видихнути Генрі.

— Жива! — вигукнула Люсі, розплющивши очі.

Усі погляди перекинулися на неї. Вони дивилися з недовірою, але водночас мали залишки надії.

Люсі опустила її руку, поклавши перснем до грудей, і пояснила:

— Так, вона досі не дихає, але емоції повернулися. Подив, легка тривога, інтерес, страх… Вона жива.

— Не може такого бути, — промовила спантеличена директорка.

— Може, — заперечив Генрі, готовий викладати аргументи.

— Глибока ілюзія, — сказала, замість нього, Люсі.

***

Аліса отямилася, проте вже не в лісі. Вона стояла посеред невідомої їй, широкої кімнати. На підлозі розстелився червоний килим із чорними малюнками дивних фігур. Піднявши погляд, Аліса побачила вздовж помаранчевих стін великі книжкові шафи з темного дерева, з позолоченими різьбленнями на полицях. Кожна полиця заставлена різноманітними книгами: від старовинних рукописів до свіжих видань, ледь не з друкарні. Однак більшість назв на корінцях Аліса не могла розібрати, бо не знала тієї мови.

Дивну бібліотеку освітлювала велика люстра з червоним чарівним камінням. Вона висіла посеред кімнати, прямісінько над столом, у центрі якого стояв великий глобус з червоною точкою, поставленою на Файрагоні. А біля столу стояв він. Стрункий чорноволосий парубок, трохи вищий за Нейтера, проте нижче від Генрі. Його обличчя розмивалося, наче уві сні, однак Аліса могла точно сказати, що він дивився на неї та усміхався.

Раптом він нахилив голову набік, і кімната разом із самим хлопцем в одну мить вкрилися яскравим полум’ям. Від такого різкого переходу Аліса аж здригнулася. Однак вона не відчула ані запаху диму, ані тепла. Ніщо з речей у кімнаті насправді не горіло. Це просто чергова ілюзія в її голові. Але де її мати і хто цей незнайомець?