Поліна Ташань - Заклиначка стихій, Поліна Ташань

— Та пішов ти! — відповів він з образою, не на нього, а на Алісу.

Взагалі в його голові було стільки емоцій, що Люсі не хотіла навіть починати їх розбирати.

— Дарма ти так, — сказав Генрі. — Серед нас чотирьох тут тільки один маг землі.

Люсі ж бентежили важливіші речі:

— А де Аліса? Тільки не кажи, що…

— Побігла за бар’єр, — продовжив Нейт. — Дістаньте мене звідси, їй потрібна допомога.

Генрі розвів руками й, передавши смолоскип Марії, неохоче почав потроху піднімати землю.

— Це займе трохи часу, — сказав він, продовжуючи повторювати рухи руками. — Я не дуже сильний маг.

— Гаразд, тоді ми до Аліси, — сонливо промовила Марія. — Де там вона?

— Для тебе справа, — відповів Нейт, нетерпляче чекаючи, поки Генрі чарував. — Чи не можна швидше?

— Чи не можна тихіше?

Дізнавшись напрямок, Марія чкурнула туди, забравши з собою світло. Люсі побігла за нею. Про всяк випадок вона забрала в неї смолоскип, і вони помчали далі. За кілька метрів до бар’єру Люсі раптом зупинилася. Їй не можна йти далі. Вона боялася.

— Вона там, — промовила трохи спантеличена Марія, вказавши рукою на ліс за бар’єром, коли теж зупинилася.

Наче Люсі цього не знала. Справа була не в тому. Останній її вихід за ту лінію і став причиною катастрофи. Якщо активація спрацює знову, це буде провал. Директорка чітко пояснила, чому їй не варто туди йти.

— Бар’єр, — видихнула Люсі. — Я не можу.

Марія повільно кивнула, опустивши погляд на землю. Тоді вона простягнула руку вперед і повела:

— Якщо ти боїшся, я розумію. Дай мені смолоскип і повертайся до хлопців, а я піду далі.

Тут Люсі задумалася: «Зробити, як каже Марія, і лишити порятунок подруги на одну нетверезу чарівницю чи ризикнути й порушити настанову Дараган?»

Зрештою, приймати рішення їй не довелося, бо за мить з-за бар’єру долинув інший крик — жіночий. Люсі кивнула до Марії, і вони вдвох помчали вперед так швидко, як тільки могли їхні ноги. Навіть вогонь на смолоскипі згас.

Пробираючись крізь темні хащі, Люсі озиралася довкола та тихенько наспівувала під ніс рядок маминої колискової: «Коли настане темна нічка, я запалю для тебе свічку». Аби тільки вона не прокинулася. Інакше плану торба.

Дівчата бігли, вигукуючи ім’я Аліси, проте у відповідь лунав лише шепіт лісу.

— Ти це бачиш? — Захекана Марія раптом зупинилася.

— Що?

— Он там, щось горить! Побігли.

Марія вказала на маленький, але яскравий, вогник вдалині. Вони без заминок попрямували йому назустріч.

— Тут Аліса! — вигукнула Марія й перелякано здригнулася: — Хай йому грець, її спина!

Люсі й сама одразу ж помітила величезну рану. Звір кігтями вирізав у пальті чотири канавки крові. Від жаху в неї миттєво ширше розплющилися очі. Звісно ж, Аліса лежала без свідомості.

Присівши біля неї, Люсі перевірила пульс на шиї. На щастя, вона була жива.

— У тебе випадково немає чистої хустки? Шарфа? Чого-небудь?

— Ні. — Марія налякано похитала головою, прикривши рот. — Що робити?

Люсі не мала достатньо знань для такого випадку, але вона не сумнівалася в одному — треба якнайшвидше передати її лікарям.

— Потягнемо її звідси, поки Звір не повернувся, і вона не втратила забагато крові. Бери за ноги, а я візьму під руки, — говорила Люсі, намагаючись не панікувати.

Обережно перевернувши подругу, вони підняли її над землею. Обличчя Аліси було моторошно блідим. Закляття Звіра — її повільний, безжальний вбивця.

— Потрібно сповістити Дараган, щоб Звіра спіймали якомога швидше. Рани занадто глибокі, закляття міцнішає, — промовила Люсі, дивлячись на дорогу через плече, коли вони вже подолали бар’єр.

Дівчата пришвидшили ходу, відчуваючи, як тіло Аліси в їх руках починало нагріватися від жару. Водночас вони кричали, кличучи на допомогу. За кілька метрів до Академії їм назустріч прибіг Нейтер. Він не зронив і слова, забираючи Алісу собі на спину, однак приховати страх в очах йому не вдалося. Міцно взявши її за руки, Нейт помчав до лазарету, так що Люсі з рештою ледве встигали бігти за ними.

— Джейн разом з татом уже готують ліки, — пояснював Генрі в перервах між хиткими вдихами. — Люк у лазареті. У нього закляття Звіра минуло. Вартових повідомили про чудовиська. І вони мають розбудити. Директорку.

У відповідь ніхто нічого не сказав. Усі зосередилися лише на одному — встигнути.

Біля головного корпусу у світлі вуличних ліхтарів на них вже чекали кілька медиків з ношами. Неподалік, поруч з керівником охорони Майклом та кількома вартовими, стояла директорка. Люсі не бачила, щоб хоч хтось із них збирався йти на полювання на Звіра.

— Чому ви стоїте? — без краплі стриманості вигукнула Марія до Місіс Дараган. — Треба вбити Звіра, поки він не вбив її.

— Не посеред ночі. Це занадто небезпечно, — заперечила вона, підходячи до них.