Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

Іван вийшов з води та рушив до багаття, готувати основну справу. Дівчина поплескала в долоні та почала відбирати трави та коріння для обіду. Діти швидко все підготували та сіли обідати. Закінчивши, потерли животи та лягли під деревом відпочивати.

- Як вважаєш, - спитав Іван, повернувши голову до Лізи, - у Мілани все добре?

- Так, звичайно, - відповіла Ліза, - я вважаю, що якби істоти щось зробили з нею, - вона зробила паузу, - вони б негайно прийшли до нас та повідомили про це.

- Так, згоден, - махнув головою Іван, - вони полюбляють приносити такі новини. Кожна погана новина – крок до нашої поразки, - хлопець підняв руки та потер очі, - не уявляю, щоб я сидів зараз у таборі та радів тому, що є. Як це можливо?

- Певно, можливо, - Ліза позіхнула, - якщо інші наші друзі сидять там.

Друзі замовкли та дивились в небо. Смачний обід давав про себе знати, злипались очі. Ноги та руки приємно гуділи, живіт перетравлював їжу, а мозок просто мовчав. Думок було мало, навіть важко було думати. Очі ставали все більш важкими, поволі закривались.

Руда дівчина несподівано відкрила очі та побачила лісове озеро. Це було те саме озеро, до якого вона приїхала з батьками. Повернувши голову, вона побачила маму та тата. Вона підскочила та побігла до батьків. Сльози текли з очей, практично закривши все навколо. Але дівчина бігла вперед, ридала та закрила руками обличчя.

​Ліза перечепилась через корінь та впала на землю, вдарившись головою. Закашляла, адже пісок залетів до рота. Вона швидко сіла та руками витерла обличчя, до якого наліпився той самий пісок. Вона підняла очі та побачила, що батьків вже не було. Лише багаття, на якому досі горів вогонь, лежали сосиски. Руда дівчина повернула голову та побачила машину, що вже розвернулась та тікала з лісу. «Вони кинули мене?» - злякалась Ліза, побачивши тата за кермом.

Дівчина підскочила та кинулась в сторону машини, закричала, махаючи руками. Вони не можуть її лишити тут. Це не можливо! Ліза вискочила на пагорб, але автомобіль вже зник серед кущів, наче спеціально ховаючись від сторонніх очей. Постоявши хвилину в розпачі, вона стиска кулаки та побігла в сторону виходу. Минаючи дерева, заскочила в кущі. «Дивно, як тут могла проїхати машина?» - здивувалась дівчина, побачивши вузький прохід. Але не спинилась та побігла далі.

Повернувши в сторону, вискочила з кущів та побачила пагорб. Ліза почала бігти вгору, допомагаючи руками. За мить, вона вискочила на самий верх та глянула вперед. Перед дівчиною було те саме лісове озеро, на якому вона відпочивала з батьками. Вона повернулась туди, звідки почала. «Я в клятому лісі» - сама собі нагадала дівчина, зрозумівши, що це можливо просто сон.

Несподівано, все навколо освітилось білим кольором, за ним тишу розірвав грім. Це було наче неймовірно потужний вибух. Ліза відчула, що її плечі хитає в різні сторони. «Це землетрус?» - не зрозуміла руда дівчина та, злякавшись присіла на землю.

- Ліза, - почула вона голос Івана, який наче був всюди, - Ліза, потрібно йти, - дівчина почала плакати, не розуміючи, що ж відбувається, - мерщій!

- Куди треба йти? – спитала вона крізь сльози, - я не можу вийти з цього клятого лісу, - вона закрила очі руками та заплакала гучніше.

Руда дівчина відчула, що її трясуть за плечі, швидко відкрила очі. Перед очима стояв переляканий Іван та намагався привести дівчину до тями. Це дійсно був просто сон. Вона сіла та сонними очима оглянула все навколо. Поляна була в повній темряві. Темно сині хмари заполонили все небо. Блискавка розрізала хмари, вдарив грім. Вона затремтіла та напружилась. На галявину прийшла гроза.

- Вилазимо на дерево, - крикнув Іван, перебиваючи пориви вітру, - негайно!

- Але якщо блискавка вдарить в дерево? – спитала дівчина, зрозумівши небезпеку, - нас вб’є!

- Я щось не подумав про це, - засміявся мисливець, - тобі можливо, треба ховатись в криниці?

- Дуже смішно, - надулась Ліза, - я туди точно не буду лізти.

- Я тебе запевняю, - крикнув Іван, - я сам не маю такого бажання. – він задумався, тоді нам потрібно бігти в ліс.

Як тільки Іван сказав це, небо розірвала чергова блискавка. Хмари, наче ображені на таку поведінку та відношення до них, відповіли краплями дощу. Спочатку поволі, потім все більше та більше. За декілька хвилин, сильна злива обрушилась на галявину, щільною холодною стіною.

Друзі вмить стали мокрими, але вже навіть не намагались закрити голову руками. Відскочили від дерева та побігли в сторону лісу, саме до тунелю, що вів до велетня дуба. Говорити не намагались, оскільки шум дощу та вітру практично витіснив всі інші звуки. Ліза схопила Івана за руку та міцно стиснула. Вона навіть уявляти собі боялась, що буде, якщо вони загубляться.

Навколо практично нічого не було видно. Дитячий майданчик дощ закрив, озеро закрив. Лише силует дерева. Стіна лісу попереду. Несподівано навколо знову залило білим кольором, а далі відбулось те, що діти й боялись. Блискавка вдарила в саме дерево, що було посеред галявини. Грім розірвав шум вітру та дощу. Ліза закричала та відпустила руку, одразу впала вступивши в ямку. Іван зупинився та кинувся до дівчини.

Друзі перелякано глянули в сторону дерева, що не зважаючи на стіну води, почало палати яскравим вогнем. Вони могли зараз сидіти на ньому, ховатись. Іван обійняв Лізу та прошепотів «Дякую!».