Левко Лук'яненко - На землі кленового листу, Левко Лук'яненко

справі зменшення залежності України від російської нафти (з переробки вугілля на бензин, з метанолу і з горизонтального свердління) потонули у згаданих установах безслідно чи то від бюрократизму, чи то від навмисного небажання дбати про інтереси України. У Міністерстві закордонних справ України є економічний відділ. Наші економічні пропозиції іншим українським міністерствам і відомствам ішли через нього. Він мав би реєструвати, контролювати рух документів і добиватися розгляду пропозицій, але й цей відділ не домігся серйозного наукового розгляду пропозицій посольства.

Демократизація України — погляд з Канади

8 жовтня в Торонто почав роботу економічний семінар з участю віце-прем’єр-міністрів Юхновського, Пинзеника та міністра культури Дзюби. Цього ж дня прибув до Оттави на посаду першого секретаря з питань культури й інформації та зв’язків з громадськими організаціями Канади Євген Іванович Поліщук.

Семінар викликав великий інтерес. З нашого генерального консульства на семінарі був консул Олександр Соботович.

Для мене особисто наслідком цієї поїздки було те, що в кулуарах семінару я ще раз зустрівся й поговорив з багатьма бізнесменами і політичними діячами, зацікавленими у справі демократичного відродження України.

Після закінчення семінару я скликав нараду про вибори. Вона відбулася в Українській художній фундації. Вели нараду, що відбулася в діловому конструктивному дусі, Богдан Максимець і Юрій Шимко. Постановили створити Комісію сприяння демократизації в Україні при Світовому конгресі вільних українців (СКВУ) як міжнародну українську організацію. СКВУ — надпартійна структура, отже, не принижувалася жодна з українських політичних партій. Це задовольняло всіх.

У Канаді передвиборча кампанія також була в розпалі. Шандрук, Веселовський і я відвідали Центральну виборчу комісію і провели ґрунтовну бесіду з головою та його заступниками про законодавство і практику канадських виборів. Нам дали по примірнику основних нормативних актів. А за кілька днів передали матеріали, які з практичної точки зору ще важливіші — стратегія і тактика боротьби за виборчі голоси Консервативної партії Канади. Кожна партія перед виборами розробляє свою стратегію і тактику. Ці розробки таємні до закінчення виборів, тому нам особливо цікаво було з ними ознайомитися. Ідучи в Україну, ми з Шандруком сподівалися скористатися з канадського досвіду.

Прощальні зустрічі

Щоденна робота посольства йшла своїм звичаєм.

Від’їзд з Канади я призначив на 5 листопада 1993 року. У резиденції був організований прийом для оттавського дипломатичного корпусу. Посольство вже набуло чималий досвід проведення культурних заходів та дипломатичних зустрічей, і це прощальне прийняття гостей відбулося, як кажуть, на рівні.

Посли, з якими я найбільше зблизився, шкодували, що від’їжджаю, але ніхто не питав про причини. У дипломатичному світі відкликання посла до своєї країни після короткого терміну — звичайне явище. Це відбувається часто. Як правило, ніхто довго не перебуває в одній країні. І нікого не дивує, коли хтось від’їжджає через півтора — два роки.

20 жовтня у ДЗСМТ відбувся прийом, присвячений моєму від’їзду з Канади. На нього Департамент закордонних справ запросив послів сусідніх з Україною держав, президентів відомих компаній та інших поважних осіб. Державний секретар Перин Бити подякував за великий внесок у заснування посольства й розширення українсько-канадських дипломатичних взаємин, і пан Д. Райт вручив мені на згадку велику бронзову медаль із зазначенням терміну моєї посольської місії в Канаді.

* * *

23 жовтня зустрічався з директором Директорату стратегічного аналізу міністерства оборони Канади паном Романом Якубівим. Він збирався їхати до Будапешта на міжнародну конференцію про зміну геополітичної обстановки в Центральній і Східній Європі. Цій конференції в канадському ДЗСМТ надавали великого значення, а Якубів, у свою чергу, хотів так підготуватися, щоб найрезультативніше використати її для захисту українських інтересів. Наша зустріч і мала б йому в цьому допомогти.

На мій погляд, важливо було переконати Захід, що, по-перше, у світі відбувається закономірний процес демократизації, і цей процес охоплює всю територію колишнього Радянського Союзу. По-друге, в умовах демократії імперія неможлива. По-третє, демократизація розвалить Російську Федерацію. По-четверте, Захід мав би допомагати новим державам розвинути й зміцнити свою державність. По-п’яте, оскільки розвал Російської імперії (Російської Федерації) відбувається зсередини, то нічого боятися її ядерного потенціалу, він не буде використаний проти Заходу. Навпаки, ослаблюватиметься в міру занепадання імперії і врешті буде безболісно демонтований. Отже, найважливіше завдання Заходу полягає в тому, щоб добром, угодами та всякими іншими політичними, економічними й моральними стимулами примусити Росію продовжувати демократизацію.

Зустрівся з президентом фірми «Магна Інтернешнел» Франком Стронахом — економістом-теоретиком і філософом. Він на схемах і графіках спростував Марксову теорію капіталу, показав її невідповідність реальному розвитку світової економіки у XX сторіччі. Підтримував демократію, бо вона давала можливість економіку зробити приватною, і хотів взяти участь у приватизації Запорізького автозаводу. Був проти дезінтеграції СРСР, бо, на його погляд, дезінтеграція неминуче призведе до згасання єдиної культури і сприятиме розвитку багатьох культур складових частин єдиної держави СРСР. Пан Стронах ніяк не міг збагнути, що за демократичного ладу примусове нав’язування Україні російської (чи совітської) культури неможливе і що демократизація для нас — це знищення примусової русифікації і поява можливостей для відродження своєї національної культури.

— У вас буде хаос інтересів дрібних народів, — сказав він.

— У нас відкриються можливості для економічного й культурного змагання і розвитку, — відповідав я.

— Ваше змагання обернеться війнами за межу.

— Якщо Росія не буде нацьковувати сусіда проти сусіда, вони мирно проведуть межу на основі етнічного розселення.

У такому дусі тривала вся розмова.

Мені вона показала, що людина (доволі розумна!) формує свій світогляд на основі реальної дійсності свого середовища, своєї країни, своїх умов. І національну проблему в далекій Російській імперії розуміє у дусі канадської багатокультурності. Мабуть, і мене він сприйняв, за аналогією, як найгірший екземпляр квебецького сепаратиста.

26 жовтня я провів в Оттаві, а 27-го в Монреалі.

Увечері зібралося близько 70 осіб бізнесменів та вишуканої публіки Монреаля. Прощальну зустріч організував пан Бієга. На вечорі був також пан Френсис Матіс, посол Канади в Україні.

31 жовтня відбулася прощальна зустріч з оттавською українською громадою.

1 листопада я написав кілька наказів внутріпосольського характеру, поклав відповідальність за посольство на радника-посланника Андрія Веселовського і 2 листопада виїхав до Торонто на конгрес СКВУ.

На конгрес приїхали з України генерал Костянтин Морозов та поет Іван Драч, посол України в Чехо-Словаччині — письменник Роман Лубківський. З країн поселення українців приїхали вельмиповажні люди, що на світовому рівні представляли українців своїх країн.

Світовий конгрес вільних українців уперше зібрався після проголошення України незалежною державою. В часи заснування конгресу Україна була невільна, і протиставлення невільності України вільним умовам життя українців