Аліна Скінтей - Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей

«Вона володарка тіней», — із відвертою цікавістю Блейзефорд вийшла з кабінету до коридору, все ще свердлячи спину Сільсії. —  «Невже це вона?»

Навіє складає праву руку в кулак, лишаючи випрямленими вказівний палець та середній. Навколо руки з’являється димка вивільненої магії.

— Atlaišana, — промовила Блейзфорд заклинання, змахнувши рукою  бік Аберхат.

Різкий порив вітру вдарив в спину Сільсії, але вона не придала цьому значення. Надто була Аберхат занурена в себе.

— Аttīrīšana.

Навіє піднесла праву долоню  до губ, дмухаючи на неї. Ще один порив вітру, щоправда цього разу слабкий, пройшов крізь Сільсію.

— Ти ще до мене повернешся, — всміхнувшись, Навіє зачиняє двері шпиталю.

***

Соуер попрямував за Аберат, та коли вона зайшла в шпиталь, він не став її чекати. Лукас попрямував до безлюдної вулички, вирішив її очікувати саме там, лишаючись не поміченим.

Темна вуличка, обвита пітьмою, змішувалася з тенетами, які розходились між високими будівлями-крамничками які зачинилися. Нічні ліхтарі, що стояли на кожному кутку, жадібно прагнули прорватися через густу темряву, освічуючи лише обмежені ділянки асфальту.

Вітер був ледь відчутний, спокійно пливучи між стінами будинків і періодично змінюючи свій напрямок. Він торкався обличчя Лукаса нічною прохолодою, проганяючи частинку літньої спеки.

Там, де вуличка згиналася і губилася повністю у темряві, почулося клацання каблуків, які тонко розривали тишу, високо відбиваючи від стін будівель. Лукас видихнув з полегшенням.

«Нарешті я її дочекався!»

Сільсія не йшла, а скоріше плелася, обдумуючи слова загадкової цілительки із не менш загадковим прізвиськом. Вона зупинилася, тоді, коли побачила перед собою чоловічий силует, що загороджував їй дорогу. Аберхат підняла брови, відчуваючи напруженість у повітрі від несподіваної появи того, про кого вона вже чула.

Темні контури чоловіка буквально витікали зі темряви, переплітаючись з розмитим освітленням нічних ліхтарів. Сільсія стояла нерухомо, зупинившись перед несподіваною перешкодою. Вона відчувала, як серце починає битися трохи швидше, коли її погляд зустрівся з його.

«Шрам на обличчі, руде волосся. Це той Лукас, про якого говорила Таті?! Це він мене розшукував?», — всередині все стислося, напружилося.

— Лукас? — запитала вона, спробувавши прочитати вираз його обличчя у цій півтемряві.

Соуер усміхнувся ледь помітно, відчуваючи себе впевнено.

— Володарка тіней, — продовжив він, — я слідкував за тобою. Твоя магія захоплює.

Її вираз став більш усвідомленим, так, мов Лукас привів її до тями, спустив із роздумів на тверду  землю.

— Цікаво, — промовила вона. — Як ти дізнався про мою магію?

Лукас поглянув їй в очі серйозно.

— Я маю свої джерела. Чи можемо ми поговорити?

Сільсія мовчки роздивлялася Лукаса, перебираючи в голові всі варіанти розвитку подій. Вона відчувала, що ця зустріч може мати неприємні наслідки. Можливо годиною раніше, вона хизувалася фокусами перед подругою, але ті фокуси не були здатні її захистити в разі сутички.

— Цікаво, — сказала вона нарешті, киваючи головою. — Твої люди напали на мене з подругою в лісі Раві, а тепер ти хочеш поговорити?

Вона стиснула  невдоволено щелепи, вирішив не діяти поспішно.

«Лукасів в королівстві може вистачати, але не всі вони шукають мою магію. Це він стоїть за тим нападом в лісі! Що ж мені робити?»

Її думки крутилися навколо Соуера і його намірів. Вона відчувала напруження, огорнуте невизначеністю щодо того, як реагувати на його несподіване з'явлення.

Сільсія знала, що її наступні кроки можуть мати неприємні наслідки. Вона роздивлялася обличчя Лукаса в півтемряві, намагаючись прочитати його наміри. Її власні внутрішні почуття збивали її з пантелику. З однієї сторони шалене бажання засадити кинджал йому в горло за Татіру, з іншого - холодна розсудливість – вислухати, що від неї хотів незнайомець.

Заглибившись у свої думки, Сільсія відчувала, як напруження на її обличчі ставало помітнішим. Вона знала, що потрібно діяти розсудливо, але важко було визначити, який крок буде найбільш вірним у цій ситуації.

— Розбійники не мої люди, — спокійно вимовив Лукас, але наближатися не став, зберігаючи безпечну дистанцію. — Вони час від часу приносять мені заборонені речі, за які я їм щедро плачу.

Сільсія зберігала обачність, відчуваючи, що її обличчя залишається напруженим.

— Навіщо тобі ці заборонені речі? — запитала вона, відкрито розглядаючи Лукасів рубець на обличчі.

— Скажімо, не всім артефактам місце на чорному ринку. Я кладу їх в надійне сховище, де нікому до них не дібратися, — відповів він з певною загадковістю.

Аберхат стежила за кожним словом Соуера, намагаючись зрозуміти його мотиви.

— Ти граєш в хорошого хлопця? — прокоментувала вона, виражаючи свої сумніви.

Лукас посміхнувся ледь помітно. Шкіра на рубцю натягнулася.

— Я і є хороший хлопець, — відповів він, зберігаючи свою безпечну дистанцію.

Сільсія залишилася замислена, збираючись визначити, наскільки можна довіряти словам незнайомця.

— Тобто до нападу ти не причетний?

— Ніякім разі, — він говорив щиро.

Сільсія зберігала пильність, слухаючи його відповіді.

— І навіщо ти розшукуєш мене?

Вона нахилила голову, показуючи своє зацікавлення.

— Не тебе, — уточнив Соуер. — А того, хто б володів тінями. І так вже сталося, що ти ними володієш. Прикро, але інших чаклунів із такою силою я не зустрічав.

— І навіщо тобі я?

— Якщо скажу, що ти єдина здатна зняти з мене прокляття. Ти повіриш в це?