Шевчук Валерій - Роман юрби, Шевчук Валерій

— Це коли я дістану толі, тоді ти з обома?

— А це вже не твоє діло, — вирвала плече Юлька. — І я тебе не силую. Хочеш, приходь, а не хочеш, я за тобою плакати не буду.

Облила його холодним перламутром своїх дивних очей, і він раптом зрозумів, що за ту плату толь він дістане. Дістане, бо його потягло до неї, як магнітом, аж відчув у голові знайомий заверт. З іншого боку, йому було образливо, що його замістив Коля-рибалка, що вона така до нього байдужа, що так холодно й безсоромно вимагає за свою любов плату, тобто що він як чоловік таки не зумів закрутити їй голову.

— Фу, чорт! — сказав сам собі Шурка Кукса. — Що це я в неї влюбляюся?

Він аж засміявся, бо хіба можна в таку закохатись? Пішов через кладку — вирішив подивитися, що там робить Коля-рибалка. Рулона толі він знав де взяти, бачив його у повітці у Васі Равлика, там, де той тримав дрова. Повітка була край городу, задалеко від хати, пролізти туди було нескладно, йому неприємно було інше: з Васею Равликом вони тепер вороги.

"А може, саме тому й можна забрати того рулона, бо ми вороги?" — розважно подумав Шурка Кукса і заспокоївся. Заспокоївся і засвистів щось під носа — йому ставало весело. Бо й справді, чого йому чимось перейматися, коли над головою світить ясне сонце, коли він знає, як дістати рулона толі, коли вже немає ніякого клопоту і коли так легко на душі. Адже сьогодні він усе це діло проверне і знову відчує гаряче, пекуче, як присок, Юльчине тіло, а потім знову стане вільний, як пташка, нікому нічого не винний і не зобов’язаний.

Уже здаля почув удари молотка й пішов на звук — хотілося йому подивитися на того дурня, що заради принадностей почварки завербував себе аж так, що будує тій лярві цілі сінці. Він, Щурка, од такого задоволення відмовився, а цей на гачок попався — недаремно він рибалка.

— Привіт, Коль, — сказав він, вийшовши на горбка. — Укалуєш?..

— Як бачиш, — сказав Коля-рибалка.

— І вона платить тобі наложним платежем? — показав зуби Шурка.

Коля-рибалка подивився на нього насторожено.

— А ти все знаєш? — спитав.

— Брось, Коль, я їй оті двері вставляв, тож і знаю. Гаряча вона бабка, нє?

Тоді він побачив, що Коля-рибалка аж посутенів, Шурці було то приємно.

— Шо там у тебе з нею було, мене не інтерисує, — сказав жорстко Коля-рибалка. — А мене вона найняла за плату, пойняв?

— Да, пойняв, Коль. Наложним платежем.

— А будеш язиком патякать, то ти мене знаєш! — погрозливо сказав Коля-рибалка.

Шурка знав. Одного разу Коля його віддухопелив — було в них діло.

— По-моєму, ми говоримо як кореша, — сказав примирливо Шурка.

Тоді Коля дихнув на нього, і Шурка відразу ж збагнув, чого той такий войовничий, — несло з нього, як із бочки.

— Так от, запомни, — жорстко сказав Коля. — Мене чесно найняли і я чесно своє відробляю. І тих твоїх дурних намйоків не пунімаю, дійшло?

Тоді Шурка вирішив схитрувати.

— Дійшло, Коль, — сказав він. — Я чого до тебе прийшов? Підходить до мене твоя теща, ну, й розпитувать почала, чи не помічав я чого.

— І ти їй про свої двері й розказав? — уїдливо спитав Коля, а Шурка Кукса відчув, що потрапив у ціль. — Коля його побоювався.

— Я ж не дурний, Коль, — відказав Шурка — Мені вона платила наложним платежом, а тобі, може, й інакше, хе-хе! Просто інтересно було взнать.

— То хай буде неінтересно, — сказав, щілункувато дивлячись, Коля-рибалка. — А язика не розпускай!

— Я чого ще до тебе прийшов, — мовив Шурка. — Чи немає в тебе рулона толі? Тра кой-шо покрить… Я б тоді язика на замок закрив.

Тоді Коля схопив його за барки й підняв над землею, Шурка задригав ногами.

— Ти з мене ідіота не роби, — сказав, а скоріше зашипів Коля. — Я тобі інакше язика прищемлю, так прищемлю, що пісочок посиплеться. Я не шуткую.

Турнув Шурку, і той впав на всі чотири.

— Да, я тебе понімаю, — сказав Шурка зводячись. — Дорого вона тобі стоїть. Вона й мені дорого стоїла, і є за що, — він засвітив зубами. — А коли теща твоя почне в мене знову розпитувати, то що їй казать?

— А те, що знаєш, — сказав Коля-рибалка. — Шо я чесно тут найнятий і чесно укалую.

"Не вийшло, шкода! — подумав Шурка, йому жахливо не хотілося лізти по той толь до Васі Равлика, але з Колею в нього номер таки не вийшов. — Шкода".

— Я все пойняв, і ти мене пойняв, Коль! На лапу!

Вони потисли одне одному руки й розійшлись. Але Колі-рибалці розмова зіпсувала настрій. Здавалося б, так чудово він усе організував, так вправно навісив тещі, його моральному сторожові, носа, таке мав від того задоволення, а тут прителіпалося це одоробло; більше того, виявляється, це одоробло ще до нього переспало з Юлькою, бо вставило їй двері; отже, Коля був для Юльки один із багатьох, що їх вона безсоромно використовувала, аби на дурничку опорядити собі хату, а мала б ним, Колею, принаймні захопитися. Ні, Колі це все жахливо не подобалося, а може, так сталося через те, що мав сьогодні кепський настрій, тож подивився вперше на неї тверезими очима; та й не має сьогодні до неї, як і взагалі до жіноцтва, аніякісінького інтересу, бо треба собі й перепочинок дати. А може, це минув у нього його сказ, адже він так довго вже у тому стані перебуває! З іншого боку, кинути все також не випадало, бо тоді б це викликало б нездоровий інтерес у жінок цього двору, а відтак і в його жінки з тещею. Хіба що, подумав Коля-рибалка, зробити перепочинок на сьогодні й махнути на рибу, бо йому від того Шурки занудило на душі. Шурка й справді був патякало; Коля не сумнівався, що той безпосередньо тещі про всі ці секрети не розкаже, але не втерпить розпатякати комусь із вуличних дружків, а ті принесуть своїм жінкам, а вже останні подбають якнайшвидше донести все Любці й тещі — тут уже сумнівів нема. Тоді не Любка й теща опиняться з наставленим носом, а він, премудрий Коля-рибалка, який і гроші свої відкладені втратить, і ганьби зазнає. Саме тому Коля не піддався на Шурчин шантаж, а вирішив його прилякати — це може подіяти на цього розхлябаного ловеласа дійовіше — одного разу він уже йому морду бив.

Ні, сьогодні винятково несприятливий і нещасливий день, тож Коля-рибалка не мав уже сили орудувати пилкою, сокирою і молотком, поскладав інструмента і рушив з двору, ясна річ, наштовхнувшись на одну з жінок — була це котоподібна, себто Вадимова жінка, що йшла з котярою на грудях, і обоє лагідненько собі муркали.

— Щось ти сьодні рано кинув роботу? — сказала жінка-кішка, чи жінка з кішкою.

— Не робиться, — показав зуби Коля. — Хочу на річку скакнути, сьогодні мені риба снилася.

— Жива чи мертва? — поцікавилася жінка-кішка.

— Жива, — сказав Коля-рибалка.

— Це поганий сон, — мовила жінка-кішка з котярою на грудях. — Мертва — то ще гірший, а жива тоже погано. Нє, це і поганий сон…

— Через це мені й не працюється.

— На річку луччо не ходи, Коль, — сказала жінка-кішка, і Коля-рибалка раптом розширив на неї очі: була не така вже й молода, але ще цілком придатна.

— То може, ти мене до себе в гості покличеш? — спитав, стрільнувши бісиком, Коля.

— Отак уже й зразу, — засміялася жінка й пішла геть.

"Клюнула!" — захоплено й задоволено подумав Коля-рибалка і, обернувшись, промацав поглядом налиті литки й фігурний задок, що мирно коливався собі через двір.

Це поправило йому настрій, і Коля тут-таки вирішив: коли відпочине сам та й коли уляжеться пух цієї історії, можна буде спробувати кинути камінця в того городчика. Але до роботи сьогодні він повернутися не міг, зрештою, й плати сьогодні не братиме, тож вискочив із хвіртки Ластів’ячого Гнізда і йому в очі, як величезна риба, радісно й заклично блиснула тисячею іскристих очей річка.

10

На щастя, Вася Равлик був сьогодні на другу зміну, отже роздобути толь проблеми великої не буде, в одному тільки треба було остерегтися: чи не стежить за ним вулична нишпорка Людка. Загалом, останнім часом Людка вела себе дивно: вже не моталася вулицею від однієї сусідки до іншої, не висиджувала на знаменитому камені з рябою Надькою, куцою Наталкою, Магаданшею чи таксистихою; її взагалі на вулиці стало ніби й непомітно, і Шурка Кукса був тим трохи стурбований, безпечніше-бо себе почуваєш, коли нишпорка на очах; коли ж ні, починаєш підозрювати, що вона знайшла якісь невідомі способи стеження, десь такі, як підзорна труба рябої Надьки. Але підзорної труби вночі він не боявся, а от що чекати від Людки конечно не знав. Тому здолав цю проблему просто; вирішив сам до Людки зайти, тим більше, що вони були однокласники, і вже це давало йому таке право; скаже, мовляв, що зустрівся з тим і тим із їхніх однокласників, тим більше, що з одним із них він таки справді зустрівся. Отож Шурка зайшов у хвірточку, що вела в маленький засаджений квітами палісадничок і постукав у двері з облізлою фарбою. Людка була вдома, щойно повернулася з роботи, на Шурчин візит здивувалась, а по тому вони мило потеревенили про однокласників.

— Що це тебе на вулиці не видно? — спитав Шурка. — Не заслабла?

— Набридла мені та вулиця, — байдуже проказала Людка — Шию тут дещо.

І справді, біля стола стояла швальна машинка для ніг, відкрита і з якоюсь тканиною, затисненою лапкою.

— Да, — філософічно сказав Шурка, — старі ми стаємо.

— Ти, мо’, й стаєш, а я ні, — відрізала весело Людка. — І досі волам хвости крутиш?

— Нє, — сказав Шурка. — Вже буду устраюваться.

— А до Юльки стежечку топчеш?

— Ну, шо ти таке кажеш, Люд! — обурився Шурка. — Вона найняла мене двері їй уставить. Два дні я в неї робив — і все!

— А що це там гупає цілий день?

Питання Шурку ошелешило — чудасія! Людка не знає, що не він, а Коля-рибалка працює в Зозульки із Ластів’ячого Гнізда. Ні, це щось незбагненне, та й ненормальне: Людка, котра знала куди й для чого пробігла чиясь курка, не відала тепер такої простої речі.

— То Коля-рибалка їй сінці будує, — сказав Шурка і згадав Колині погрози. — Тоже найняла. Кугути, вони мають гроші.

У Людки спершу засвітились очі, а тоді й погасли.

— Хай собі будує, — байдуже сказала. — Мені воно що!

"Чи вона не больна?" — подумав Шурка Кукса, виходячи від Людки. Зрештою, це його влаштовувало, хай трохи похворіє, поки він дістане того рулона толі, ну, і візьме сьогодні належну плату, а що буде завтра, його мало цікавило. Був він із породи нетль, коли правда, що кожна людина має біологічну сув’язь із певної істотою живого світу: твариною, пташкою чи комахою.