Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

по праву було визнано Волхвом. Отже, Професор Володимир Шаян вперше після тисячолітньої перерви був проголошений Волхвом, про що свідчить і запис у його Меморіальній книзі, зроблений рукою Лариси Мурович: “Проф. Володимир Шаян – Волхв української національної Віри” [14]. З цього історичного моменту починається Нова доба розвитку уже відновленого зв’язку Предківської Віри з нашим українським народом.

Після ліквідації таборів Д. П. (дісплейст персонс – “переміщених осіб”) лицарі роз’їхались у різні куточки світу (переважно в Америку й Канаду), домовившись про матеріальну підтримку організації, а Володимир Шаян продовжив свою наукову діяльність у Лондоні, куди він переїхав в 1948 р. разом з лицарем Б. Війтенком. Згодом зв’язок між ними втратився. В 1971 р. В. Шаян неодноразово звертався до посвячених, пропонуючи відновити діяльність Ордену, та, коли ніхто не вернувся, він писав у листі до друзів, що “примушений бути одним вояком на полі бою”.

Лариса Мурович у передмові до збірки праць В. Шаяна “Віра Предків наших” згадує, що в Ордені особливої ваги надавалося не стільки Слову, як Ділу: “Орден культивував проявлення Істоти. В Істоті є потуги куди сильніші, чи складніші, чи більш важливі, ніж Слово. Такою силою в Ордені вважається Лицарський Чин” [521. 14]. До Лицарського Чину, як видно, був здатен далеко не кожен. М. Русич листовно запитав професора В. Шаяна, чи він досі вважає їх лицарями. “Відповідь була: ні!” [396. 5].

Як в Україні, так і в еміграції вся наукова і політична діяльність Володимира Шаяна була позначена відданим служінням Україні. Науковий ступінь і звання професора він отримав у травні 1947 р. за праці “Вступ до Ріґведи” і “Пурушасукта (Містерія Жертви)”. На З’їзді УВАН він був обраний Дійсним членом цієї Академії, про що в своїй автобіографічній записці Володимир Шаян написав: “Це по суті титул академіка, мало уживаний у західно-європейській практиці. Я гордий із українського походження мого наукового титулу”.

Друга група Ордену була створена в Авґсбурзі в Німеччині. Після капітуляції Німеччини Володимир Шаян був організатором і першим Президентом Європейської Президії Української Вільної Академії Наук (УВАН), а також Вільного університету, який пізніше об’єднався з Вільним університетом у Мюнхені. Довгий час професор Шаян був директором Бібліотеки та Музею ім. Тараса Шевченка в Лондоні, головою Педагогічної Комісії, заступником голови ПЕН-клубу в екзилі, заступником голови Ліги Європейської Свободи, членом Британського товариства Літераторів, головою спілки Українських Вільних Журналістів та ін.

Погляди, думки, висловлені в працях Володимира Шаяна, виявилися суголосними нашому часові. На початку ХХІ століття, як бачимо, знову і знову пробуджуються ідеї расової свідомості, принципів ієрархічної будови етнічного суспільства, повернення до природовідповідних релігій. Усвідомлення народами того світового зла, яке нині виступає у вигляді сіоністського глобального монстра, поглинаючого всяку живу етнічну думку, пробуджує в нас генетичну силу спротиву і боротьби за Життя.

Найбільшою викривальною силою відзначена праця Володимира Шаяна “Біблія як ідеологія”, видана в 1970 р. в Лондоні в серії “Орден”. Ця невеличка за обсягом студія з порівняльного релігієзнавства досі не вивчається і не визнається ні в наукових колах, ні в церковних громадах, ні в урядових структурах. Чому? Сам автор у вступі дає вичерпну відповідь: “Тому що юдаїзм став основою християнізму, об’єктивне дослідження Біблії, саме як ідеології, натрапляє на величезні труднощі. Можна навіть сказати, що це питання промовчувалося істориками релігій чи екзегетами. Щобільше, об’єктивний дослід цієї теми відразу стрінеться із закидом “антисемітизму”…саме тому, що Біблія є до сьогодні предметом релігійного культу” [520. 2].

Шаян на конкретних текстуальних прикладах з Біблії показав, що під загальною назвою Бога криється ім’я юдейського Ягве. Саме до цього “бога” й досі моляться “спантеличені християни”, які внаслідок своєї віри в єдиний авторитет Біблії робляться “сліпими на цей очевидний факт”. На основі свого власного монотеїзму Ягве не тільки заперечує всіх інших Богів, але й дає “богообраним” цілком точну програму винищення всіх інших релігій і народів.

З прийняттям християнства народ позбувся свого власного духовного стрижня, втратив імунітет. Розмивання етнічності і природних законів життя неминуче має призвести до знищення такого народу, його асиміляції з глобальним конгломератом.

Шаян писав про це так: “Найгірше зло появилося у світі. Зачали мішатися раси, затрачуючи своєрідну думку розвою… Почала гинути правдива віра, а разом з нею лад і право на світі. М’язи запанували над мозком, а стопи головою бути запрагнули. Віз запанував над візником, а бич запанував над рукою, що його тримає. Човенце запанувало над ткачем, а дім запанував над своїм паном. А речі чоловікові – запанували над чоловіком” [521. 281]. Але Володимир Шаян відав, що неминуче “ідеологія злочину стріне відповідь в ідеології Ладу”.

Описана картина нагадує нам міфічний період Калі-Юги, яка займає найнижче становище в міфологемі золотого, срібного, мідного і залізного віків. Прогресуюча матеріалізація життя яскраво відображає процес деградації суспільства, його низхідного шляху, що “пришвидшується, як при падінні вниз”. Істини, відомі людям золотого віку, нині недоступні їхнім нащадкам. Але кінець цього темного циклу Калі-Юги одночасно стане й початком нового витка космічної спіралі. Лише поодинокі мудреці володіють таємницею істинних скарбів, що приховані в закономірностях розвитку і занепаду. Володимир Шаян був одним з тих мислителів, що відчули подих грядущих перемін. Він перший в Україні збагнув і своєю працею возвістив прихід Нового Золотого Віку – віку космічного порядку.

Він знав, що “Відродження української Рідної Віри є історичною подією не тільки для України, але й для цілого Світу! І тому буде рівнобіжне відродження старої арійської віри серед усіх народів, І навіть тих, що нас зневажають сьогодні і є нашими ворогами. ” [521. 141].

ІV. 3. Ярослав Оріон: спроба створення громадянської релігії

Криза християнства на рубежі двох тисячоліть спричинила пошуки нового національного ідеалу в релігії. Українська діаспора першою включилася до цих пошуків, бо серед українських еміґрантів повоєнного періоду була більшість патріотично налаштованих людей, які тікали від більшовицьких переслідувань, тобто фактично були політичною еміґрацією.

Яскравою особистістю був нині покійний Ярослав Оріон (Роман Драґан), автор численних праць з Рідної Віри, який був особисто знайомий з професором В. Шаяном, довгий час листувався з ним та дискутував про шляхи відродження Рідної Віри. Все повоєнне життя Ярослава Оріона пройшло в Австралії, куди він еміґрував. Про його біографію нам лишилося обмаль звісток, оскільки він провадив досить затворницьке життя, вивчаючи джерела та працюючи над своїми книгами, які однак, за його життя поширювалися переважно в рукописах.

Лише з початку 80-х років Громада Рідної Віри в м. Гамільтоні (Канада) під керівництвом Старшого проповідника Мирослава Ситника та його дружини Лади Ситник підготували до друку і видали дві праці, які в той час могли бути