Владислава Раф - Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф

Вони встигли хіба наблизитися до глибокої тріщини в рельєфі, коли титан з болісним шипінням вивалився з сідла, падаючи вниз. Лихо злякано заіржав, кинувшись за власним вершником. Спробував вхопити того зубами за комір куртки, але не встиг – блондин зник в темряві урвища.

– Тихо, не хвилюйся, – видихнула Реквієм, зістрибнувши зі спини Безуала. Вхопила коня за поводи і заспокійливо погладила по шиї: – з ним все буде гаразд.

Титан справді був в порядку. Йор ще під час падіння трансформувався у величезного змія, тож удар об тверду землю йому не зашкодив. А, судячи з задоволеного реву, що личив більше хижому савцю, ніж плазуну, той щиро радів можливості стати собою.

Навіть якщо зараз хтось побачить їх – випадковий свідок не роздивиться в цій темряві самого титана. Та й тваринні звуки підполковнику не припишеш – хтозна, на яке створіння натрапив офіцер тут, в глибокому урвищі?

– Ти молодець, Безь, – з полегшенням вимовила Вієм. Вона й не помітила, наскільки напруженою була увесь цей час. – Це чудове місце.

Втомлено впавши просто на землю, розвідниця прийнялася чекати. Невідомо, скільки часу знадобиться Йор. В будь-якому разі, він заслужив трохи свободи після довгого ув'язнення.

Надто рано розслабившись, дівчина не побачила спалах блискавки, що пронеслася від самої залоги до верхівки сусідньої скелі в одну мить. Не помітила й високу, чоловічу постать вгорі, що уважно спостерігала за ними.

Він підійшов до самого краю, задумливо вдивляючись вниз. Ніби хотів розгледіти Йор, але похмурий вираз обличчя не дав зрозуміти, чи бачив чоловік титана, чи просто намагався усвідомити, що відбувається.

Втім, неочікуваного гостя відчула Еар.

Та титан не поспішала ділитися своїми спостереженнями з Рем, навіть трохи притупила її чуття, бажаючи впевнитися в намірах свідка. Загрози з його боку не відчувалось, але й будь-чого іншого також.

Еар вирішила почекати, аби випадково не привернути зайву увагу до Вієм – варто їй сказати про свідка, і дівчина ризикує виказати їхню обізнаність. Ні, зазвичай, розвідниця чудово контролює будь-які реакції тіла, але зараз справа стосувалася чужої таємниці. І життя Йор.

Зовсім скоро дивний гість знову спалахнув блискавкою, що за секунду пронеслася кудись на південь. Цього разу дивне явище привернуло увагу розвідниці, неабияк здивувавши дівчину.

– Небо майже чисте, звідки блискавка?

Її тихе запитання залишилося без відповіді. Еар мовчала, над чимось замислившись, а Безь з Лихом не розмовляли. Кінь, перейнявши спокій власниці, тихо пасся неподалік, тоді як бізон сидів поруч, ніби собака – на задніх лапах.

Минуло, напевно, декілька годин, перш ніж сонце почало спускатися за горизонт, а в урвищі остаточно стихли всі дивні звуки. За мить перед очікуючими показався і сам Івор, взлетівши на поверхню за допомогою стихії.

Підполковник виглядав вкрай розгубленим – він зовсім не розумів, що відбувається і як взагалі тут опинився. Побачивши неподалік знуджену Вієм з улюбленцями – не стримав полегшеного зітхання. Її присутність зараз була дуже доречною, даруючи мовчазну підтримку в усій цій ситуації з титаном, в якій Ізбор справді не розумів, як бути.

– Що сталося? – хрипко запитав.

Роззирнувся навкруги, з подивом усвідомлюючи їхнє місцеположення. Не надто далеко від залоги, але достатньо, щоб їх не знайшли. Тут не водилася нечисть, хіба рідкі тварини іноді забредали, та й люди сюди не заходили.

– О, то ти вже в нормі, – позіхнула Реквієм і ліниво підвелась на ноги. – Безь, Лихо, забираймося звідси, – гукнула, перш ніж озирнутися до Івора та відповісти на питання: – свідомість Йор намагалися підкорити. Щоб цього не сталося – йому довелося терміново перетворюватися, аби закріпитися в твоєму тілі. Це дозволило знакам заборони, які я поставила ще в мертвому місті, остаточно сховати змія від Ос.

– В сенсі, «підкорити»? – спантеличено видихнув блондин, рефлекторно погладивши Лиха. Кінь одразу наблизився, тільки-но помітив Ізбора, аби впевнитися, що той цілий. – Невже хтось може віддавати накази іншим титанам?

– Може, – сумно усміхнулася дівчина, осідлавши бізона. Зачекала, поки командир забереться в сідло, і кроком спрямувала бісеня до залоги. – Чому, по-твоєму, про титанів кажуть саме: «титани Ос»?

Здивовано подивившись на підлеглу, Івор втомлено потер обличчя. Він почувався доволі дивно, після свого першого перетворення на змія. Мозок сприймав інформацію надто повільно, ніби досі не оговтавшись від потрясіння.

– Мабуть, щоб якось охарактеризувати цих створінь, – знизав плечима чоловік. – Вони завжди були духами зовсім іншого плану, не схожі ні на демонів, ні на примар. Набагато сильніші за усіх існуючих зараз істот. Здається, сімнадцять років тому титани самі так себе прозвали.

– Вірно, – відгукнулася Вієм. – Вони дійсно надзвичайно сильні. Але знаєш, що я зрозуміла, поки шукала про них інформацію? Армії не відома точна кількість титанів, це по-перше. Генерали навіть не знали, що Гнат став носієм, хоча його теж перевіряли. Отже, вони справді могли проґавити ще декількох.

– А по-друге? – похмуро запитав Ізбор.

– А по-друге – у титанів теж є своя ієрархія, – дівчина зітхнула, стомлено розпластавшись на широкій шиї бізона. – І вам про неї відомо, тільки армія в дечому помиляється. Титан мого брата став ярлом Гар, правою рукою конунга, але армія вірить, що Гар і є вождем.

– Гар не конунг? – спантеличено перепитав чоловік. – Точно, ти ж і раніше називала його ярлом. Але... виходить, титанами керує хтось інший?

– Титан Ос, – кивнула Вієм. – Ос і є конунгом. І повір, він набагато гірший за будь-кого з нині існуючих. Цей виродок, просто граючись, здатен зруйнувати пів Роросу. Майже всі титани під його контролем і вони не можуть протистояти наказам вождя.

– Лайно, – тихо вилаявся підполковник. Помітив вдалині оглядові вежі залоги і додав: – думаю, ця інформація послужить чудовим поясненням нашому раптовому зникненню. Слухай, це якби Йор сьогодні не перекинувся, я б теж став вірним пішаком цього конунга?!