Владислава Раф - Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф

– Ага, – гмикнула розвідниця. Скосила погляд в бік командира і пояснила: – ти б міг навіть не дізнатись про це. Ос здатен контролювати свідомість і самі спогади. Гадаю, у вас не вийшло б відділити і сни від реальності, якби він цього захотів.

Поглянувши на Рем, Івор відмітив і рефлекторну реакцію її тіла на цю розповідь. Чи, скоріше, спогади. Рівна постава непомітно зсутулилася, а напруження в щелепах нагадувало про давній біль.

– Ти зустрічала його?

Різко випроставшись, щойно почула запитання, Вієм наче трохи злякано глянула на підполковника. Хотіла заперечити його підозри, але зрозуміла, що не бажає приховувати цю правду й далі.

– Одного разу, – зрештою кивнула білявка. Її голос звучав зовсім тихо, змушуючи Ізбора прислухатись до слів. – Мою бабусю, генерал-полковника Мечиславу Роса, вбив титан. Я підозрювала Гар – можливо, вона хотіла повернути брата, але ярл знищив Гната. Щоб ніхто не міг обмежити його волю. Тільки тоді я натрапила на Ос – Гар не хотів зі мною розмовляти. Конунг... він назначав покарання для титанів, що допускають помилки або не виконують його накази вірно. І в той день Ос був не в гуморі. Загалом, покарання перепало й мені.

– Що він зробив? – тихо запитав Ізбор, не бажаючи сполохати її раптову відвертість. Та й Йор прислухався до розповіді – він про цю зустріч Рем з конунгом теж не знав.

– Важко сказати. Мої кістки ламались від одного його слова, розпорювали м'язи, судини та шкіру. Декілька разів ребра пробили легені, але я увесь час залишалася в свідомості. Він повністю контролював мою плоть, мою свідомість і, здається, навіть присутність життя в тілі. Після такого серце мало б зупинитись, як у будь-якої живої істоти, але Ос... йому ніби корилися усі процеси в організмі. А коли все закінчилось – рани затягнулися без сліду, не втративши жодну краплю крові. Мені здавалося, я божеволію.

Далі вони їхали мовчки. Івор вражено обдумував почуте, не знаючи, як висловити своє співчуття стосовно пережитого. Втім, Рем не потребувала його. Так, той випадок породив в ній тваринний страх по відношенню до Ос, але вона приймала цю ситуацію. Він справді був надзвичайно сильним – настільки, що титани не наважувалися на непокору. Йор теж це розумів, а тому й не бажав повертатися до конунга.

Проте Ізбора непокоїло й ще дещо. Можливо, випадково, та її обмовка про здатність Ос впливати й на свідомість зі спогадами – одразу насторожила. Адже Реквієм так само могла потрапити під його вплив, зважаючи на ту її зустріч з конунгом. Івор вірив в лояльність дівчини, але... що з її спогадів взагалі було правдою?

Підполковник потемнішав обличчям і навіть Йор здивовано завмер, підслухавши думки свого носія. Звісно, висока вірогідність того, що вплив Ос давно ослабнув, адже про загибель генерал-полковника Рóса повідомили років п'ять тому. Та що як ні?

Титани завжди славилися своєю могутністю. Так, їм обом вдалося здолати змія в Хереті, завдяки дивній обізнаності Вієм, але тепер, з огляду на сказане, Ізбор вперше замислився про те, наскільки легким видався той бій. Адже сімнадцять років тому генерали не змогли знищити жодного титана.

Що як джерелом інформації розвідниці був не чорний ринок, а сам конунг Ос?

«Ти здурів?! – вражено вигукнув Йор у відповідь на ці думки. – Навіщо йому ділитися небезпечними знаннями з Рем?!»

«А ти сам подумай, – так само подумки відрізав Івор. – Невже тебе не здивувала реакція Кальк на твою ж смерть? Вас менше десяти на весь світ, а їй просто байдуже, коли один з непереможних титанів гине?»

«Кальк завжди була стервом! І взагалі, як її безсердечність стосується того, що я тепер змушений ділити з тобою один череп?!»

«Та біси вас знають! – роздратовано відгукнувся Ізбор. – Це взагалі в тебе треба запитати! Ймовірно, Ос не розраховував, що Реквієм знає про знаки заборони, які й не дали йому зробити нас обох своїми вірними підданими. Думаю, пожертвувавши тобою – Ос тільки б збільшив власний вплив на армію, а згодом повернув би й тебе. Все дуже вдало склалося, не вважаєш? Кальк прикидається Зеноном, віддає наказ про вилазку до мертвого міста, знаючи, що своїх людей я на смерть не відправлю. В той же час на нас натравлюють тебе і відбувається успішне підселення, про яке я змушений мовчати, бо інакше втрачу власну голову!»

Йор спантеличено змовчав. Він не вірив в цю маячню, навіщо конунгу розкидатися своїми підданими, коли існує такий ризик?! Але, разом з тим, змій знаходив й зерно правди в роздумах Івора.

Діставшись північних воріт залоги, розвідники в'їхали на її територію, де Вієм і відкликала Безуала. Розгублений Ізбор передав Лиха власниці і ледь чутно подякував за допомогу.

Та не встиг чоловік наблизитись до житлового корпусу, як на очі потрапила Демі в компанії добре знайомого офіцера. Демонолог розгублено щось тому відповідала, коли обоє помітили підполковника.

«Як не одне, так інше, – стомлено подумав блондин. – І які чорти його принесли?»

– О, Гамаюн, ти тут звідки? – здійняв брови Івор, перш ніж потиснути руку давньому товаришу.

Гмикнувши, брюнет усміхнувся. Блакитні очі примружились на сонці, оглядаючи Ізбора, після чого той відповів:

– Та ось, генерали вирішили відправити вас у вірлянівське пекло, тож приїхав, поки ще всі живі.

– Що за маячня? Чому я про це не знаю?

– Тому що мною наказ і передали, – скривився Дем'ян, скуйовдивши кучеряве волосся. Кинув короткий погляд на розгублену Демі, яка, зрозумівши натяк, поспішила геть. – Вибач, я не зміг їх відмовити від цієї ідеї. Вам наказали знайти докази зв'язку Вірляни з Ос менш ніж за місяць. До прибуття їхнього посла. Відправляється тільки розвідка, права на помилку у вас немає. Генералам начхати, чи виживе спеціальний загін під твоїм командуванням. Іворе... їм потрібен результат. За ці декілька тижнів титани вбили вже трьох генералів, серед яких Власій Зенон, Орогост Отая та Корній Сумир. А з них тільки останні двоє пов'язані з подіями сімнадцятирічної давнини.