Владислава Раф - Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф

Наступні декілька днів пролетіли дуже швидко. Вієм все частіше звертала увагу на поведінку штурмовиків, непомітно спостерігаючи за їхніми діями. Ударний загін повністю підпорядковувався підполковнику за наказом генерал-чотової штурмових військ та виконував, на перший погляд, дрібні доручення.

Леля Конрад довірилася чуттю Ізбора, дозволяючи тому самостійно виявити союзників Ос у верхівці. Сама ж вона досі залишалася на східному кордоні – на випадок, якщо Вірляна наважиться атакувати. І це справді могло статися, адже сусіднє королівство вже знало про здогадки Роросу – нещодавніх союзників підозрювали у змові з Ос.

За цей час Реквієм остаточно розібралась в діях смертників. Ті розбилися на пари, займаючись артефактами, безпосереднім перехопленням листів потай від їхніх адресатів чи налаштуванням зв'язку. В одній з розмов Івор якось згадав і про допомогу від генерал-чотового Колодара, що передав декілька схронів із записами, які велися в маєтках аристократів останні тижні.

Втім, якщо підполковнику сприяли задля прискорення пошуків титанів Ос, то в головному штабі велося ще одне розслідування. Непомітне для більшості офіцерів, ним займався особисто Колодар, аби не допустити жодного, необережного руху.

Чоловік щиро вважав, що поки фокус генеральної старшини тримається на вірлянівцях – верхівка не надто перейматиметься зайвим аналізом усіх своїх дій. А отже, ймовірний зрадник так само може допустити помилку, якщо його не сполохати.

– Реквієм, треба поговорити! – знервовано гукнув Івор, квапливо наближаючись.

Дівчина саме спостерігала за Лихом – кінь радо бігав неподалік, разом з білосніжною Аретою Демі. Сніг майже повністю розтанув, але й його залишки неабияк тішили коней.

– Щось сталося? – запитала, озираючись до командира.

– Сталося, – похмуро відповів чоловік.

І тільки коли він підійшов ближче, Вієм з подивом помітила зміни в зовнішності Ізбора. Карі очі стали зеленими, а зіниці ледь помітно тремтіли, витягуючись у вертикальні лінії.

– Йор? – самими губами перепитала розвідниця.

Миттєво підібралась, щойно той кивнув, відмітивши, як сильно змій стискав щелепу. Збуджено роззирнувся навкруги, не бажаючи, щоб їх підслухали, і свистячим шепотом повідомив:

– Я маю перекинутись, негайно!

– Поясни, в чому справа? – розгублено видихнула дівчина.

– Він намагається повернути владу над моєю свідомістю, – прошипів Йор.

На його скроні наповзала світло-зелена луска, підтверджуючи слова титана – він був на межі. І стримувати трансформацію далі ставало все важче.

– А якже знаки? Вони б мали сховати тебе від нього.

– Ти знаєш, що цього недостатньо проти його слова, – роздратовано видихнув чоловік. – Я маю закріпитися в цьому тілі, щоб знаки заборони вступили в повну силу. А єдиний спосіб – перетворитися на змія.

Глухо вилаявшись, Рем швидко озирнулася в пошуках якогось рішення цієї ситуації. Вона не могла дозволити Йор перетворитися тут – це підпише вирок їм обом. А сам титан зараз не зможе контролювати власні розміри, та й розвідниця не була певна, що той взагалі здатен прийняти подобу звичайної змії.

– Треба забиратися звідси якомога далі, – зрештою вимовила білявка. – Протримайся ще якийсь час, ми маємо від'їхати на достатню відстань, щоб тебе не помітили.

– Ми? – спантеличено перепитав Йор. – Ти зі мною?

– Звісно. Я не кину тебе.

Озирнувшись до коней, Вієм віддала швидкий наказ Лиху через свисток, змушуючи наблизитись. Підвівши каратового красеня до конюшні, дівчина взялася за збрую, швидко сідлаючи тварину. Впоравшись з усіма ременями – озирнулась до змія, якому все важче вдавалося зберігати людську подобу.

– Залізай в сідло, – коротко наказала, прикликаючи Безуала.

Дух звично прийняв бойову форму бізона, привертаючи увагу оточуючих. Реквієм розуміла, скільки питань викличе їхній раптовий від'їзд, але встигла хіба коротко сповістити здивовану Демі, що знайшлася неподалік:

– Сталося дещо термінове.

Демонолог згодовувала зелені яблука білосніжній кобилі, трохи ревниво спостерігаючи за напарницею з командиром. Втім, втрачати час на пояснення зараз – Вієм не збиралася, дозволяючи Івору самому вирішити, що розповісти дівчині, коли вони повернуться. Розвідниця знала, що ті часто спілкуються між собою і не бажала втручатися в чужі стосунки, хай би якими ті не були.

Дістала з кишені золоту монету, яку без вагань кинула спокійному Безю:

– Проклади нам шлях.

Бісеня проковтнуло золото, дозволяючи власниці залізти собі на спину і майже одразу кинулося до воріт. Чергові не стали затримувати підполковника, тільки-но отримавши його кивок, хіба провели обох розвідників розгубленими поглядами.

Лихо легко корився командам вже знайомого Івора, хоча інстинктивно відчував в ньому зміни. Аура змія мимоволі тисла на оточуючих сильніше, ніж звичне енергополе блондина. Втім, особливої різниці не було – завдяки швидкій адаптації їхня життєва сила невловимо змінилася ще в мертвому місті. Протягом всього життя таке іноді траплялося, тож і питань не викликало.

Безуал же, отримавши команду, миттєво прискорився. Не давав коню позаду надто відстати і безпомилково обирав безпечну дорогу до безлюдного місця.

Реквієм завжди згодовувала бісеню монети, щоб відкрити потрібний шлях: скорочений, прихований, безпечний чи вдалий. Така собі гарантія короткочасної вдачі, що здатна врятувати життя.

– У нас дві хвилини, – майже прошелестів Йор, порівнявши Лиха з бізоном.

Щоки та скроні чоловіка вже вкрила темно-зелена луска, а зіниці остаточно витягнулися в тонкі лінії. Стиснувши зуби, Вієм помітила луску й на блідих руках титана, що судомно стискали поводи. Часу до остаточного перетворення залишилося зовсім трохи.

– Безь, швидше!

Бізон заревів, різко повертаючи праворуч, до скелястого урвища. Достатньо глибоке і віддалене від будь-яких поселень, щоб перетворення змія залишилося непоміченим.

– Світло неможливе без темряви... – крізь зуби шепотів змій. – І без ночі немає дня... Йор – рівноваги сил талісман...