Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

сам виправити текст, та справа до цього не дійшла. Лише коли обер-прокурором Святійшого Синоду став граф Олександр Толстой, книга в понівеченому цензурою вигляді була надрукована 1857 р. Її першим видавцем був Пантелеймон Куліш.

Українські переклади і видання

Роздумування про Божественну Літургію / Пер. і дод. опрац. о. д-ра М. Комара. — Львів: Монастир Свято-Іванівської лаври; Свічадо, 2003.

Правило житія у світі

Написано взимку 1843‒1844 рр. під час перебування Гоголя в Ніцці, де він мешкав з кінця листопада 1843 по 19 березня 1844 р. Тут були створені «Навчальна книга для російського юнацтва», трактат «Про ті душевні уподобання і недоліки наші», стаття «Про стани в державі», замітка про Меріме, збірник виписок із творів святих отців і вчителів Церкви, а також почата робота над «Розмислами про Божественну Літургію». Рукопис «Правила…» Гоголь залишив у сім’ї Вієльгорських. У листі до графині Л.К. Вієльгорської від 12 квітня 1844 р. він писав: «Я Вам залишив те правило, яке зробило мене набагато кращим, ніж я був раніше. І тепер прошу Вас, як може тільки люблячий брат просити брата: не зневажуйте ним і перечитуйте з увагою у будь-яку неспокійну і сумну хвилину».

Перша редакція «Правила…» була надрукована Г.П. Георгієвським в кн.: Памяти В.А. Жуковского и Н.В. Гоголя. — СПб., 1909. — Вып. 3. — С. 2‒7. Більш повний текст подано у статті Г. Хетсо, який подав порівняльний аналіз обох варіантів (див.: Н.В. Гоголь. Правило жития в мире. Публикация и сопроводительная статья Гейра Хетсо // Гоголь: Материалы и исследования. — М., 1995. — С. 6‒21). Уперше опубліковано: Хетсо Г. Гоголь как учитель жизни: Новые материалы // Scando Slavica. — Copenhagen, 1988. — Т. 34.

Українською перекладено вперше.

Молитви, духовний заповіт, передсмертні записи

Гоголь у листі до М. Язикова від 4 листопада 1843 р. писав про молитву: «Стремління є молитвою. Молитва не є словесним ділом; вона повинна бути від усіх сил душі й всіма силами душі; без цього вона не злетить. Молитва є піднесенням. Якщо вона дійшла до ступеня піднесення, то вона вже просить про те, чого Бог хоче, а не про те, чого ми хочемо. Як дізнатися про хотіння Боже? для цього потрібно подивитись розумними очима на себе і дослідити себе: які здібності, дані нам від народження, вищі й благородніші за інші, цими здібностями ми повинні працювати переважно, і в цій роботі міститься хотіння Бога, інакше вони не були б нам дані. Отже, просячи про пробудження їхнє, ми будемо просити про те, що суголосне Його Волі. Тож молитва наша прямо буде почута. Але потрібно, щоб ця молитва була від усіх сил душі нашої. Якщо такого постійного напруження хоч би дві хвилини в день триматися протягом одного чи двох тижнів, то побачиш її дію неодмінно. До кінця цього часу в молитві з’являться додатки. Ось які стануться дива: першого дня ще ні ядра думки немає в голові твоїй, ти просиш просто про натхнення. Другого чи третього дня ти говоритимеш не просто: дай зробити мені, але вже: дай зробити мені в такому-то дусі. Потім четвертого чи п’ятого, — з такою-то силою, потім виявляться в душі питання: яке враження можуть викликати задумані твори і чому можуть послужити? І за питаннями тієї ж хвилини підуть у слід відповіді, котрі будуть прямо від Бога. Краса цих відповідей буде такою, що все єство саме собою стане піднесеним; і до кінця якогось другого тижня побачиш, що уже все склалось, що потрібне. І предмет, і значення його, і сила, і глибокий внутрішній смисл, одне слово — все, треба тільки взяти в руки перо, та й писати. Але повторю знову: молитва повинна бути від усіх сил душі». Протоєрей Георгій Флоренський зазначає: «У Гоголя була дуже небезпечна теорія молитви» (О путях русского богословия. — С. 265). Процитувавши вказаний лист до Язикова, Георгій Флоренський пише: «Очевидно, що Гоголь практикував таку молитву. І не дивно тоді, що він надавав своїм творінням майже непогрішимого значення, бачив у них вище одкровення». Застереження автора викликане думкою Гоголя про «пряме» молитовне звернення до Бога, що не відповідало православній традиції.

Українською перекладено вперше.

Примітки

1

* «Передмова» була у складі перших розділів, надісланих П. Плетньову 30 липня 1846 р. Автор залишив після тексту дату: «1846, липень».

[Тут і далі примітки з зірочкою * взято із відповідних коментарів П.В. Михеда й Т.В. Михед].

2

* Я був тяжко хворий… — Гоголь хворів навесні — влітку 1845 р.

3

* …готуючись до дальньої подорожі до Святих Місць… — Йдеться про паломництво до Єрусалиму, здійснене Гоголем на початку 1848 р.

4

* …у випадку моєї смерті, якби вона спостигла мене в дорозі моїй… — Гоголь страждав на морську хворобу і побоювався померти від неї.

5

* «Прощальна повість» — Доля цього твору невідома. Див.: Барабаш Ю. Гоголь. Загадка «Прощальной повести» («Выбранные места из переписки с друзьями»: Опыт непредвзятого прочтения). — М., 1993; Михед П. О загадке «Прощальной повести» Н.В. Гоголя // Вопросы литературы. — 1999. — Вып. 2. — С. 330‒340; Манн Ю. О тайне «Прощальной повести» Гоголя // Вестник истории, литературы и искусства. — М., 2005. — Т. 1. — С. 108‒117.

6

«Прощальна повість» не може явитися в світ: що могло мати значення по смерті, те не має смислу за життя.

7

* VI. — Цей пункт заповіту не був уключений Гоголем до книги.

8

* …без моєї волі й дозволу опубліковано мій портрет. — М. Погодін без дозволу Гоголя в № 11 журналу «Москвитянин» за 1843 р. вмістив літографію П. Зенькова з портрету письменника, зробленого О. Івановим (1841). Про причини невдоволення Гоголя та суть його скандалу з Погодіним див.: Михед П.В. «Найближчий до Христа» (Про функцію іконографії в новій естетиці Гоголя) // Київська старовина. — 1997. — № 5. — С. 178‒183).

9

* …«Гравіював Іорданов». — Іордан Федір Іванович (1800‒1883) — відомий російський гравер, автор великої гравюри з картини Рафаеля