Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

— Нормансе! Нормансе!

Повзу, підповзаю, торсаю Норманса… голова прилипла… тюрбан прилип… величезна туша похитується від струсів… мов буй гойдається на хвилях коридору… припалений до стінки… своїм тюрбаном! хропе? спить? не чую його… ага, от! він видає «Буааа»!… але це не доказ! це ніщо! чи це я «Буааа»?.. на власні вуха!..

Мені, власне, до лампочки Норманс! але от дві дурепи мене дратують… колись замовкнуть?.. «Вони чудово ціляться!»… знову за своє!.. тремтять, стерви!.. «вони ці… ці… ці…!» зубами цокотять!.. ах, вони ці?.. ці?.. ці?.. зараз заткну їх!.. я їм зараз поці… як візьму за горлянку!.. однією лівою!.. одну точно задушу! одну сестру! хоча б одну!.. уже рушив… рушив… але консьєржка саме гукає… знову вона!

— Докторе!.. Докторе!…

— Що, докторе?..

— Бальзам!

Показує флакон! знайшла!.. нарешті!.. етикетка «Бальзам»… бачу флакон, світло сліпуче!.. але він не повний… це теж бачу… треба дати непритомній!.. але як її напоїти?.. як перетнути коридор?.. там же розлам!.. їх там не менше десяти… дванадцяти… п'ятнадцяти… по той бік, навколо нещасної непритомної, кричать, що вона мусить попити!.. чого? адже бальзам у нас!.. по наш бік!.. де я із консьєржкою! Ну що ж! ви скажете: «Стрибайте! чого ви чухаєтеся? перестрибуйте розлам, одним стрибком! розлам!.. там усі нездари по той бік! ні на що без нас не здатні!» без мене!.. особливо без мене!.. я лікар, чи не так?.. гукають мені: «Докторе! докторе!» тим часом пробують розтулити їй уста… не можуть… вона не піддається!.. хапають за обидві щелепи, щоб розціпити зуби… пробують підважити, щоб розціпити зуби… ложкою!.. двома ложками!.. її заціпило!.. стисла зуби… ляпають її по стегнах… по щоках… навіщо?

— Розтуліть їй рота! волають вони мені…

Я лікар чи не лікар? Біс його бери!.. махають двома! вісьмома! дванадцятьма ложечками!.. аби я стрибнув, перестрибнув розлам!.. драстуйте!.. я розповідав про коридор… розколотий навпіл! до кінця уздовж!.. аж до вулиці.. але ми по цей бік, а вони по той!.. вимагають: «Сюди! сюди! розтуліть їй рота! хвора задихається! рятуйте!» гарні поради! але її чоловік, те одоробло, він не йде!.. і не ворухнеться!.. міг би хоч трохи допомогти! міг би заповнити розлам, закрити!.. як? та своїм тілом! хай йому біс! хай йому біс!.. ми б по ньому перейшли!.. а він прилип до стінки своїм тюрбаном… згустком крові… хропе собі… але його маса корисна, з цим погоджуюся… усі осколки з вулиці, усі жаринки зі згарища летять на нього! рикошетять об його барило… якби не він, може, нас би проштрикнуло… зрешетило б з ніг до голови!

— Пані Туазель, стрибайте! спочатку ви!

Показую місце, де можна спробувати! Ну ж бо! гоп! але де там! не хоче й край! а ті боягузи обісралися зі страху, їм допекло, вони ображені! бо не хочу стрибати!

— Ви її не лікуєте! не вмієте! роззява! професор Брамс сказав!

Що сказав професор Брамс? Вони що, знають професора Брамса?

— Він сказав камфори! камфори! заштрик!

— Чим заштрик? прутнем?

Нічого під рукою… нічого… ні лікарської валізки! ні штрикалки!

Бррранг! брррум! мало не забув про оркестр у небі! барабанний дріб шрапнелей… оглушливий!.. що ті напроти змушені горлати…

— Кофеїну, докторе! ерготину! кураре!

Що мушу робити… вони знають ліпше за мене! що повинен робити, чого не повинен!.. злість бере!

— Ось!.. ось маєте!

Зриваю з товстуна тюрбан! смикаю щосили! остобісіли їхні поради! цей велетень — знаряддя, як ним скористатися?.. ану, допоможи здолати розлам!.. він сильний, коли схоче!.. кров'янить, хропе… вся з нього користь!.. кров стікає з голови! з маківки, я бачу!.. але такі дрібниці його не будять… буркоче, мурмоче і все.

— Кат! потолоч! садист!

От! от що вони про мене кажуть з того боку розламу!.. що ж! що ж!.. а тим часом плити розлазяться! плити вдовж розламу… і плити попід стінками!.. по той бік! зараз усе завалиться!..

— То хоч послухайте її!

Дрозди співочі, я вас слухаю!.. мені товстун потрібен у розламі! сперш! повністю! нехай його туди запхають! у розлам!.. з його барилом!.. тоді я по ньому перейду! ризикну!.. нехай затулить собою розлам… але зараз у такому стані, розпростертий у калюжі, він ні до чого не корисний!.. а скільки крові втратив!.. бачу… бачу… розтікся не тільки алкоголь, а й кров!.. і не лише… каша! з усього!.. жах!.. слизько… Пірам теж ковзає!.. У нього шерсть злиплася, склеїлася від кіршу й крові… як йому тепер стрибнути! навіть йому, собацюрі! несила! то що вже про нас, про консьєржку і про мене… ні, нема й мови!.. ще раз дивлюся назовні… авеню… вітряк… поворот на Дерера… навала меблів проминула… проїзд вільний… завдяки струсам! бомбам! небо вже не так відсвічує… не так палає… менше бенгальських спалахів… здається!.. чи це в мене очі?.. занадто засліплені? що я гірше бачу?.. не час виходити надвір!.. притискаюсь до стіни… скорчуюся… дарма мене гукають всі сусіди!.. Пані Туазель теж ані кроку… притулилася до товстуна, між стінкою і товстуном, лежить в його калюжі… з бальзамом не розлучається!.. струс! знову струс! притискає до серця флакон, кутає у хустку… Пірам сидить між нами… повзає, як ми!.. я чого боюся, так отого розламу! Хотів би, щоб Норманс туди скотився! але розлам то розтуляється, то стуляється! від глибинних вибухів! з кожним вибухом думаю собі: от зараз! буде слушна мить! якісь дивні поштовхи зринають з глибин, із найглибших, із крипт! бомби вже не затримуються на поверхні! падають відразу у провалля… просто до катакомб!..

— Це не Гірка, а справжнє решето! Панове й пані!

Я попереджаю! гукаю їм! та тим йолопам начхати! їх цікавить, коли я перестрибну розлам! коли я розженуся! а як же камфора? чи вони забули? заштрик? етер? нічого під рукою! лише бальзам!.. у консьєржки у флаконі…

— Ну ж бо! ти! стрибай!

Обертаюся до Жюля, до іншого кінця брами… до Жюля нагорі, он височіє! безногий гондольєр! вивищується! йому теж пора стрибнути! він усьому причина! у дуже дивні ігри грає!.. з сигналами для стратосфери!.. гай-гай, непевними сигналами!.. ет, був би тут Оттавіо, усе б уладналось за якусь хвилину!.. за хвилину сюди його б доставив! ув оберемку! не те що цей Норманс,