Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

Вона ображалася, він обіцяв наступного разу обов’язково… А потім знову шкодував, залишаючи спати до потрібної пари.

Гліб був фанатичним чистуном, який дратувався через хаос, який панував під час Настиних зборів, а її часто дратувало те, що в їхньому домі було занадто вилизано, прибрано.

Їй здавалося, що безлад і недільні прибирання додадуть жвавості, він не погоджувався. Найчастіше чашки в їхньому будинку била Настя, а прибирав їх спокійний як удав Імагін. Хоча і спокійним-то він був далеко не завжди.

Його, наприклад, дратувало те, що в університетській компанії Насті були чоловіки. Мужиками двадцятирічних хлопців він називав сам, до того ж робив це тоді, коли настрій був непоганим, коли поганим — теж 'му', але не 'жики'.

— Особливо той… рудий. Що за гаврик такий? — одного вечора Імагін розійшовся особливо сильно, спопеляючи поглядом Настю, яка, ніби нічого й не бувало, збиралася на зустріч із подругами. Просто з подругами, про що йому і сказала, а він однаково почав обурюватися. Через занадто коротку, на його думку, сукню, занадто щасливий погляд, занадто гарний настрій Насті. У самого ж настрій був не дуже — суботній вечір без неї, не найкраще, що могло статися в його житті. А їй ніби й не шкода було залишати його одного.

— Максим, і його з нами не буде, — Настя знизила плечима, наносячи на губи блиск, озирнулася, помічаючи, як Імагінові ніздрі роздуваються, підійшла. — Будеш злитися, Глібе, прийду під ранок, п’яна, з вимкненим телефоном. Зрозумів? А якщо зараз поцілуєш, побажаєш гарного вечора, а потім не станеш писати кожних двадцять хвилин, вночі буду в дуже доброму гуморі. У гарному настрої, у твоєму ліжку. Зрозуміло?

Йому явно було зрозуміло. Важко, але зрозуміло. Поцілував, побажав, а потім сидів і чекав. Телевізор дивитися не було цікаво, робота не поралась, навіть Марка на пиво без пива покликати не вдалось — його дівоче королівство влаштувало сімейний перегляд фільму, тому вирватися — ну ніяк. Самойлов сказав про це начебто з жалем, але Гліб йому не повірив. Якби він мав зараз під боком Настю, теж ні за що не поїхав би розважати друга.

Руки раз у раз свербіли, так хотілося зателефонувати, але він стримувався. Набрав лише тричі. Перші два рази Настя відповіла, а третій уже скинула. Отже, практично перегнув.

Знову ввімкнув телевізор, втупився… у якийсь момент захопився. Навіть не помітив, коли клацнули замки, повернулася…

А їй того вечора дійсно було непогано… Ось тільки, варто було подумати, що час можна було провести з ним, ставало трішечки сумно. Саме тому, розпрощавшись із дівчатками, Настя з величезним задоволенням поїхала додому, увійшла, побачила його маківку, яка визирає з-за спинки дивана, і серце затремтіло…

— Нагулялася? — він, звичайно, озирнувся, дивлячись суворо, про людське око, але Настю потішив і такий погляд. Лиш би його. Дівчина кивнула, обійшла диван, сіла поруч. Хоча навіть не поруч — у нього втиснулася. Узяла за руку, змушуючи обійняти себе за талію, втиснулася губами в шию, тут же цілуючи, а заодно й дихаючи… ним, ступні проштовхнула між оббивкою дивана і тканиною його штанів, які обтягували стегно, втиснулася тілом у тіло, теж обняла, затихла.

— Ти в мене чудовий, Глібко, — і знову поцілувала, ковзнула по гладкій щоці — готувався, до вуха, — кохаю тебе.

— П’яна? — а Гліб відірвався, уважно подивився, продовжуючи обіймати.

Настя чесно похитала головою. Не п’яна. Зовсім. Взагалі. Хіба що через нього.

— Шкода, — а потім розтягнувся в усмішці. — Ти коли п’яна, тебе легше вмовити.

Настя тут же збиралася образитися. Вона йому тут про кохання, а він про вмовляння, але хто ж дасть? Зацілує, запестить, голову закрутить так, що і вмовляти вже не потрібно — бери, що хочеш, і він бере. А потім тягне з холодильника навіть не розігріту вечерю, яка залишена була для нього, чесно ділить, усвідомлюючи, що поки вона не прийшла — і їсти щось не хотілося, вмикає якусь дебільну комедію, влаштовує вже так, як зручно йому (їй теж зручно, до речі, але вона бурчить про людське око), видихає, усміхається, затихає, дивлячись на екран. А Настя на нього. Трохи заважає, звичайно, відволікаючи то поцілунком, то рухами пальців  по шкірі, то пошепки на вухо, але без них було не те. Він же пробував, без неї взагалі не те.

***

Закінчивши зі сніданком, Настя встрибнула в улюблені джинси, зібрала рюкзак, нафарбувалася занадто швидко, як для жінки з її-то нинішнім 'статусом', а потім вискочила з квартири.

Бігла вниз теж не дуже статусно, та й у машину сідала злегка по-простому. Але що вже поробиш? Щоби звикнути до всього, потрібен час.

А ще він потрібен був для того, щоби зважитися на одну дуже важливу й моторошно страшну зустріч. Зустріч із батьками Гліба — Юрієм і Тетяною Северовими.

***

Напередодні Настя нервувала більше ніж перед будь-яким іспитом. Знайомитися з батьками їй раніше взагалі не доводилося — маму Петра Веселова знала з дитинства, а з іншими хлопцями до таких стосунків не доходило.

Тут же її чекало знайомство не просто з батьками. Її чекала зустріч із тими самими Северовими… До того ж вони знали, хто буде з їхнім сином.

Настя боялася цього вечора немов вогню. І якщо спочатку Гліб ще намагався якось її заспокоїти, то потім махнув рукою, змирившись, що це нереально, а замість своїх марних спроб, спробував полегшити її долю там, де це було можливо.