Тім О’Райлі - ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

Якщо в основі сучасного навчання за запитом лежить можливість знаходити підказки на ютубі чи спеціалізованій платформі, як-от Safari, доповнена реальність — без сумніву, наше завтра. Авіамеханіки компанії Boeing беруть участь у пілотному проекті із застосуванням окулярів Microsoft HoloLens, які супроводжують їхню роботу схемами й діаграмами, дозволяючи виконувати мегаскладні завдання. Без окулярів механікам довелося б роками готуватися до таких завдань. В архітектурних компаніях завдяки доповненій або віртуальній реальності архітектори та їхні клієнти мають змогу заходити в моделі майбутніх будівель, змінювати деталі й бачити, що вийде, перш ніж об’єкт буде споруджено насправді.

Попри те, що у ЗМІ багато обговорювали провал Google Glass і передчасну бучу навколо таких віртуальних платформ, як Oculus Rift, судячи з усього, доповнена реальність суттєво впливатиме на навчання за запитом. Смартфони і планшети вже активно використовуються в таких галузях, як телемедицина, оперативно-технологічний зв’язок і тренінги на робочому місці (OJT). Нещодавно Microsoft інвестувала в HoloLens, тож слід очікувати подальших експериментів на зразок Snapchat Spectacles. Подейкують про нові продукти від Apple. До того ж швидше за все розробляють Google Glass наступного покоління. Упевнений, невдовзі з’явиться багато новин про розробки на цьому фронті.

Коли ми завважуємо якусь тенденцію, починаємо стежити за нею. Ментальна мапа спонукає бути пильними, шукати ознак нової тенденції і ніші, де її можна застосовувати.

Почнімо з відстеження цікавих новин: от наприклад, з новини про шолом віртуальної реальності для піхотинців за 200 доларів, представлений на заході DARPA 2015 року476; чи новини про те, що компанія Microsoft пообіцяла, що ключовим елементом її бізнес-стратегії буде доповнена реальність для працівників477.

Варто враховувати економічні чинники, про які пише Джеймс Бессен у книжці «Навчання в процесі» (Learning by Doing). Автор шукає відповіді на запитання: чому зростання продуктивності праці за рахунок нових технологій довго не відбивається на зарплатах людей? Аналізуючи історію бавовняних фабрик XIX століття в місті Ловелл, штат Массачусетс, а також історію впровадження сучасних цифрових технологій, Бессен доходить висновку, що традиційний наратив про інновації є хибним. Здобутки від продуктивності даються взнаки з часом, коли інновації проникають у життя людей і застосовуються на практиці.

Бессен пояснює, що такі важливі інновації, як паровий млин, вимагали відмовитися від старих навичок та розвивати нові. Ідею про те, що автоматизація замінила кваліфікованих ремісників некваліфікованими робітниками, Бессен називає міфом. Якщо порівняти різницю між продуктивністю початківців і компетентних ремісників та між продуктивністю перших робітників нових фабрик і досвідчених, ми довідаємося, що в 1840-х роках, щоб досягти повноцінної продуктивності, доводилося витрачати на підготовку і ремісників, і робітників річний обсяг інвестицій. Якщо вважати час на підготовку фахівця критерієм компетентності, очевидно, що ремісники й робітники були однаково компетентними, хоч опановували різні навички478.

Бессен наголошує, що за новими навичками до навчальних закладів не ходили. «Здебільшого їх здобували в стінах фабрик, — зазначає автор. — Так і зараз. Економісти звикли зараховувати до “кваліфікованої робочої сили” лише тих, у кого за плечима чотирирічне навчання в коледжі, але це хибний підхід. Навички, необхідні для роботи з новими технологіями, зазвичай не мають нічого спільного зі знаннями, здобутими в коледжі»479.

Зі мною так і було. Я вивчав у коледжі грецьку й латину, а все, що знаю про комп’ютери, дізнався на роботі. Мені не прислужилися знання з коледжу. Зате я виробив корисні звички: як засвоювати інформацію і як шукати закономірностей. Б’ючись над синтаксисом грецьких текстів, які, чесно кажучи, були занадто складними для мого рівня знань мови, я пройшов чудову підготовку до виписування програм на мовах програмування, яких спершу майже не розумів. Студентам треба прищеплювати не знання, а вміння навчатися. Навчатися все життя. У моїй кар’єрі навчання було найважливішою складовою роботи.

Проблема з пошуком роботи, від якої потерпає багато людей у сучасній економіці, пов’язана з різними причинами. Та якщо і є доступний кожному спосіб боротьби з нею, то це навчання. Саме цю найважливішу навичку ми повинні виробити в дітей, щоб вони вміли підлаштовуватися до мінливого світу. Якісна загальна освіта і любов до навчання нині важливіші за конкретні навички, що швидко застарівають.

Під час Промислової революції нове покоління працівників було напрочуд добре освіченим. Бессен розповідає: відвідавши фабрики в Ловеллі 1842 року, Чарльз Діккенс «поділився з англійськими читачами кількома “дивовижними фактами: працівниці фабрик грали на піаніно, майже всі брали книжки з бібліотеки й видавали якісну періодику»480.

Нова робоча сила зазвичай спочатку працювала не дуже продуктивно, а бази досвідчених робітників не було. Плинність кадрів була великою, бо новий стиль праці не всі опановували. Прядильні машини й ткацькі верстати запрацювали продуктивно лише за кілька десятиліть після відкриття перших фабрик. Бессен пояснює, що «для фабрики, підприємства, та й суспільства загалом, важить не так тривалість стажування одного працівника, як ресурси, необхідні для створення стабільної, добре навченої робочої сили загалом»481. Я теж дійшов такого висновку протягом професійної діяльності.

Навичкок, потрібних для використання нових технологій, люди набувають поступово й поширюють у спільнотах за рахунок тривалої практики й обміну знаннями. Із часом нові навички стають звичними, і тоді легше навчати великий штат. Лише коли навички опановує достатньо багато людей, зростає продуктивність і зарплати, а отже, добробут цілих прошарків населення.

Таємниця неповторного успіху Кремнієвої долини у великій базі людей із необхідними навичками, здатних працювати практично в будь-якій IT-компанії й досить швидко приносити продуктивність. Така концентрація робочої сили наразі доступна не всюди. Утім необхідні знання поступово поширюються серед населення, тож слід очікувати, що досягнення Кремнієвої долини виринатимуть деінде і вже не здаватимуться чимось надзвичайним. «Єдиноріг» стає звичною справою.

У статті на Wired. Клайв Томпсон порушує провокаційне питання: чи перетворюється програмування на робітничий фах? «Програмістам бракує глибоких знань, щоб створювати незбагненні алгоритми для флеш-трейдингу чи нейронних мереж, — писав Клайв. — Проте будь-який програміст-“робітник” буде достатньо