Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

- Нам залишилось не так багато! - крикнула Мілана, - але дощ посилюється, вовки скаженіють, - вона набрала повітря в груди, - швидше вперед! Попереду скоро з’явиться тунель, вовки не наважаться лізти за нами!

Друзі просувались далі, Руслан час від часу махав луком, не даючи хижакам наблизитись. Софія йшла майже впритул до хлопця, озираючись переляканими очима. Бідну дівчину трясло від холоду та страху, та Мілана час від часу торкалась подруги, гладила та заспокоювала.

Несподівано, один з вовків, що біг по мокрому берегу, кинувся в сторону Мілани. В самий останній момент, він відштовхнувся задніми лапами та стрибнув прямо на дівчину. Вона зреагувала миттєво, розвернувшись в сторону, виставивши руки. Хижак штовхнув Мілану, від чого та не втрималась та пірнула у воду. Розставивши ноги, дівчина вхопила вовка за хутро морди та винирнула з води. Вовк клацав зубами, намагаючись вхопити її, але руки дівчини заважали.

Саме в цей момент, Мілана чітко зрозуміла, що це саме той вовк, яким вона нещодавно керувала. Вона відчувала зв’язок, що не розвіявся повністю. «Можливо я зможу взяти хижака під контроль?» - подумала дівчина та глянула на друзів.

Руслан та Софія вже зупинились та кинулись в сторону Мілани, на допомогу дівчини. Але вона замотала головою в сторони.

- Не рятуйте мені, - крикнула дівчина, - йдіть до тунелю, - вона подивилась знову на вовка, якого тримала на витягнуті руки, - я наздожену вас! Я знаю, що маю зробити! – вона перевела подих, - я зможу зупинити їх.

Діти деякий час стояли, невпевнено слідкуючи за дівчиною. Вони не наважувались кинути подругу серед зграї вовків, в темряві, з блискавками над головою. Але погляд Мілани був впевнений, вона точно розуміла, що має зробити. В цей момент з неба пішла справжня злива, що стіно накрила все навколо. Навіть хижак, що намагався вхопити Мілану, ослабив хватку.

Руслан схопив Софію за руку, та розвернувшись, рушив до тунелю. Мілана була вдячна хлопцеві, хоча розуміла, що він зараз відчуває огиду до себе – кинути подругу ось так, у річці, з вовком. «Нічого страшного, я впораюсь» - невпевнено сказала собі дівчина та подивилась на хижака. Вона закрила очі та за просила темряву до себе. Зі зливою було важко зосередитись, але все ж вона відчула, що дощ припинився, як і всі інші звуки – зникли, пропускаючи сірий нудний світ сутінок.

Лише в останній момент, перейшовши в проміжний світ, Мілана зрозуміла страшну помилку, яку допустила, поспішаючи перейти в світ сутінок. Вона зараз була в річці. Вона стояла саме в тій чорній воді, яку кожен раз намагалась оминути, відчуваючи смертельну небезпеку.