Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

А потім у дівчини перед очима виник світанок, на березі моря. В той день Мира нарешті змогла відпустити своє минуле і відкрилася перед Драганом. В момент їхнього зближення, дівчина відчувала щось дивне. Ніби крізь неї проходив нескінченний потік сили.

«Це особливе місце, доню. Саме тут знаходиться Серце всього Острова. Його душа і вся сутність. Колись настане день і ти прийдеш сюди, щоб наповнити і свою душу» - Згадалися слова матері.

«Ми Нгаруї водної стихії. І обряд у нас проводять у воді. – Слова Мо також промайнули в пам’яті».

«Серце демона було запечатано в чистій, невинній дитині, яка народившись, ще не пізнала розпачу, болю та зла. В дитині, що мала чисту і сильну енергію Дракона. Дитині, чиє Серце було світлим». – Тепер вже Мирі згадалися слова Марго, коли та розповідала, чому саме Серце Морока запечатали у тілі Драгана.

А ще дівчина пригадала свій сон, в якому бачила все те жахливе, що з собою ніс Морок. Особливо її лякала загибель всіх тих, кого вона так сильно любила.

«Якщо твій дар відкрився тільки тепер, значить на те були якісь причини. Боги не роблять чогось просто так. І я знаю, що твої сили будуть тобі потрібні» - Перед очима й досі було обличчя Драгана, що вчора сидів перед нею навколішках, намагаючись підтримати та заспокоїти.

Більше роздумувати часу не було. Якщо Мира не спробує зараз, то Драган помре, а на Острів прийде зло, яке ніхто не зможе спинити. Цього дозволити вона не могла.

- Вийдіть звідси! – Набравши повні груди повітря, Мира намагалася говорити стримано і холодно.

- Але ж… - Марго хотіла щось сказати, та Мира не дозволила.

- Залиште мене з Драганом на одинці!

Авіан і Марго, лиш переглянулися. Вони щось би і сказали, та погляд дівчини був таким рішучим, а постава такою гордою і вимогливою, що їм не залишалося, що робити, як просто піти геть.

Двері за спиною Мири тихо зачинилися і це стало, свого роду, сигналом для неї. Дівочі плечі вмить опустилися, а з очей неспинно почали текти гіркі сльози. Вона швидко підбігла до чоловіка і взяла його за руку.

- Коханий мій… - Плакала Мира. – Я не знаю, чи ти мене зараз чуєш. Можливо мої слова залишаться для тебе німими. Та я не можу… Не хочу тебе втрачати. Ти мені потрібен. Ти колись говорив, що я випромінюю життя. Але ти не знав, що все моє життя це ти.

Мира замовкла і торкнулася холодного чола чоловіка. Дівчина ніжно провела своєю рукою по його блідому обличчю. Торкнулася його німих вуст.

- Я повинна спробувати... Колись, можливо, ти мені не пробачиш того, що я зараз зроблю. Але, я не пробачу собі…

Сил говорити більше не було. Тихі сльози так і душили її з середини, здавлюючи бідолашне дівоче серце у нестерпному болі. Не можна було більше гаяти часу. Сівши навколішки біля Драгана, Мира розгублено поглянула на чоловіка. Що саме вона повинна була робити, дівчина не знала. Тому, намагалася діяти так, як їй підказувала інтуїція.

- О Боги! Я Вас благаю, нехай все вийде! – Бурмотіла вона собі під ніс.

Одну руку Мира поклала на серце чоловіка, там де була зосереджена вся його сила. Іншу – на чоло.

- Що ж далі? – Мира розгублено дивилася на свої руки, що без перестану тремтіли. В голову чомусь не лізло нічого.

- Миро, зосередься. Не час панікувати. – Говорила дівчина до себе, намагаючись зосередитися. Проте, у неї абсолютно нічого не виходило.

- О Боги, я не знаю, що робити?! – Вона швидко витерла долонею щоку, по якій скотилася сльоза.   

Серце шалено калатало, погрожуючи ось-ось вирватися з грудей.

«Кожен має особливу енергію. - Згадалася розповідь Драгана. – Свій унікальний сигнал. Мелодію, якщо можна це так назвати. У звичайних людей ця енергія відчувається слабше. У наділених магією – вона сильніша і яскравіша. Більш гучна. А у Серця Острова вона просто потужна.

- А як саме ти відчуваєш цю енергію.

- Для початку, я відшукую відголоски енергії. Намагаюся відчути її. Пропустити крізь себе. Коли ж я вловлюю сигнал, то вже починаю читати емоції та відчуття, які по собі залишає ця енергія. Саме так, я можу відчувати чари, що оточують нас. А інколи мені вдається зчитати емоції інших людей. От як, в приміром, у тебе. Ти зараз вся випромінюєш щастя. – Дрган усміхнувся і поцілував Миру в носик.

- А навчиш мене бачити цю енергію?

Сміх чоловіка заполонив собою все.

- Її не потрібно бачити. Її потрібно відчувати. Ось тут. – Він торкнувся грудей Мири, затримавши руку на місці, де невгамовно билося її серце. – До того ж, цього не так легко і навчити…

- Це тому що я не увійшла в силу? – Мира не зводила очей з Драгана.

- То ти знаєш?

Дівчина лиш кивнула.

- І давно?

- Коли ти був у від’їзді я знайшла дуже цікаву книжку і…

- І про мене знала?

Дівчина знову кивнула.

- І багато?

- Лиш те, що ти Дракон і в тобі схована частинка Морока. Його Серце.