Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

А потім настав вечір. Мира дала розпорядження, щоб Олівії подали вечерю до її кімнати, а їй і Драгану накрили стіл у великій залі. Оскільки малу їдальню ще не встигли привести до ладу після невеличкої зливи, яку там влаштувала сама ж Імператриця.

Атмосфера, яку створили слуги, була доволі романтичною. Приглушене сяйво свічок, ароматні страви та невеличкий букет свіжих квітів. І на завершення два келихи із п’янким червоним вином.

Драган і Мира прийшли на вечерю одночасно.

Чоловік галантно відсунув стілець, запрошуючи сісти свою дружину.

- Як пройшов ваш день, мій імператоре? – Увійшовши у роль справжньої господині, запитала у чоловіка Мира.

- День був доволі плідним. Та без вас, моя Імператрице, він був абсолютно нудним. – Чоловік підняв свій келих із вином та зробив декілька ковтків.

Мира ж до свого келиха так і не доторкнулася. Від сильного хвилювання її майже увесь день нудило, тому дівчина вирішила, що краще утримається сьогодні від спиртного.

Далі між ними зав’язалася розмова. Кожен згадував своє минуле і мріяв про спільне майбутнє. Слово за словом і Драган збагнув, що в його келиху вже давно спорожніло.

- Не треба. – Помітивши, що чоловік хоче покликати когось із прислуг, Мира зупинила його. Не хотіла руйнувати таку теплу і романтичну атмосферу. – Ось, можеш взяти моє. – Вона простягла йому свій келих, який й досі залишався повним. – Я все одно сьогодні не в настрої пити вино.

- А який у вас настрій, моя Імператрице. – Приймаючи келих від дружини, Драган не зводив із неї свого пристрасного погляду.

- Просто хочу побути з тобою. Ось так на одинці. Відчути нас звичайними людьми. Деколи мене так втомлює все це. – Дівчина роззирнулася довкола. – Звісно ж, бути Імператрицею це дуже відповідальна і клопітка робота. І вона мені неабияк подобається. Та інколи, так хочеться втекти від цього всього і побути простою звичайною дівчинкою.

- Маю надію, що колись нам все ж вдасться втекти. – Драган підняв келих і зробив декілька ковтків.

Раптом лице чоловіка стало білим, а келих із недопитим вином вислизнув з його рук і полетів на підлогу.   

- Драгане! – Побачивши, як очі чоловіка заплющуються і він втрачає свідомість, Мира миттю встала зі свого місця і підбігла до нього. – Драгане! – Вона щосили трясла чоловіка, намагаючись привести його до тями.

- Хто небудь! Допоможіть! Імператору зле! - З очей Мири потекли тихі сльози і вона не одразу помітила, як зал наповнився людьми.

Троян і ще декілька людей допомогли занести непритомного імператора до покоїв. Вони обережно поклали чоловіка на ліжко і вийшли геть.

- Я розберуся з цим і дізнаюся хто посмів так вчинити із Драганом. – Ще ніколи Мира не бачила Трояна таким розлюченим. Здавалося, чоловік ладен на шматки розірвати того, хто насмілився отруїти його друга.

- Дякую. – Прошепотіла Мира. Вона ледь стримувала гіркі сльози, адже добре розуміла, що істерикою та плачем зараз навряд чи можна допомогти.

Троян вийшов з кімнати, залишивши в ній непритомного Драгана, Миру, Марго і Гера Авіана. Дівчині було нестерпно дивитися на свого коханого чоловіка. Він марнів просто на очах, а його лице було смертельно блідим. Розгублена та налякана Мира, не відразу збагнула, як Марго з Авіаном, стоячи над тілом Драгана, про щось жваво сперечалися.   

- Він не втримає його! В такому то стані. – Шепотіла жінка.

- Але, якщо демон вирветься на волю, то жертва, яку заплатили його батьки і все те, що ми вже пройшли буде марною. Морок прийде і сюди. І тоді  нам всім буде кінець. – Чоловік був неабияк наляканим.   

Спостерігаючи за ними, Мира раптом згадала, як декілька тижнів тому, коли вони сиділи в бібліотеці,  Драган розповідав їй, що вже тричі в своєму житті він давав волю своїй темній сутності. Вперше, це трапилося, коли імператору було десять років. Вбитий горем від смерті власної родини, хлопець не витримав і дав волю своєму гніву. Вдруге, демон з’явився на світ під час однієї із битв. Військо Драгана програвало і щоб врятувати своїх людей, чоловік дозволив злу вийти на зовні. Ну а втретє, демон з’явився, коли Драган став свідком чуток про свою дружину. Гнів настільки засліпив його розум, що імператор і не одразу зрозумів, як його тілом заволоділо зло.

«Якщо я не втримаю демона вчетверте. Нас вже ніщо не врятує від Мороку. - Говорив їй Драган, ніжно тримаючи за руку. – Поряд з тобою він спить. Та може статися так, коли навіть твоя сила буде не в змозі його втримати».

Ще раз поглянувши на чоловіка, Мира помітила, що його вени стали чорними. Щось темне і жахливе, неначе змії, розтікалося по тілу Драгана, намагаючись дістатися до його серця. «Часу зовсім не лишилося. – Подумала Мира». Її чоловік помирав, а зло, яке він не випускав всі ці роки, саме зараз намагалося звільнитися та прикликати свого господаря.

А вона стоїть тут безсила. Просто дивиться і не в змозі нічого зробити. Не в силах врятувати найдорожчу для себе людину.

«Призначення Нгаруї стримували Морока. Вони наділені силою, що здатна утримати будь-якого демона, створеного Мороком. В тому числі і демона, створеного із його могутнього Серця». – Мирі пригадалися слова Мо.  - «Нас лишилося лиш двоє, Миро. Ти і я – останні зі свого роду». – Із сумом говорила їй жінка.