Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Як викликати духа. Для того щоб викликати духа будь-якої стихії, необхідно спершу….

Мира навіть і дочитати не встигла, як Мо швидко закрила книгу і відклала її у бік. Потім жінка піднялася і підійшла до невеликої шафки. Діставши звідтам якусь скляну колбу наповнену рідиною, вона підсунула це вариво дівчині під ніс.

- Що ти відчуваєш?

- Мо… А не здається тобі, що це вже занадто.

- Понюхай і скажи, що ти відчуваєш. – Голос жінки був наполегливим.

Зрозумівши, що з Мо зараз сперечатися не варто, дівчина з обережністю поглянула на дивну речовину. Все ще вагаючись, Мира почала принюхуватися до рідини.

- Здається це квіти дурман трави. Зілля зварене на вранішній росі із додаванням декількох краплинок соку із найстарішого дерева у цьому лісі. Це зілля забуття. Воно здатне зітерти неприємні спогади. Та здається воно ще не готове. Не вистачає самих спогадів.

Промовивши це Мира затихла. До її свідомості почало раптом доходити, що вона щойно сказала те, чого і в принципі не повинна була знати. Лише за запахом якоїсь дивної речовини, яку їй підсунула Мо, дівчина спромоглася назвати її та й ще перелічила всі інгредієнти, з яких це зілля було виготовлене.

- Мо, що зі мною? – Голос Мири був тихим.

- Не знаю як, та ти увійшла у свою силу. Якимось чином тобі вдалося пройти обряд Нгаруї. – Жінка, закриваючи колбу, поставила її на місце.

- І що ж мені тепер робити?

 - Навчатися, люба. Навчатися.

Увечері, коли Драган і Мира вже готувалися до сну, дівчина сиділа за столом і нервово розчісувала своє волосся. Сьогодні вона була на диво мовчазною та зануреною у власні думки.

- Кохана, ти часом не захворіла? – Драган сидів на краю ліжка, уважно спостерігаючи за механічними рухами дружини.

-  Ні. – Відповідь Мири була тихою і невпевненою.

- Можливо тебе щось турбує? – Продовжував допитуватися чоловік.

- Я не певна… - Дівчина й далі дивилися в одну точку, повільно проводячи своїм гребінцем по волоссю.

- А ти розкажи мені. І ми разом спробуємо знайти вихід.

- Я була сьогодні в Мо. – Мира відклала гребінець і поглянула на чоловіка. – Здається… Я не впевнена… Але так сказала Мо… А вона в таких речах розуміється…. І ще вона давала мені нюхати якесь зілля… І я не знаю як… Та я знала, для чого воно… А ще, сьогоднішній дощ у їдальні…

Мира говорила уривками, немов і сама намагалася розібратися із всією тією інформацією, що зараз клубилася в її голові.

- Я увійшла у силу.

В кімнаті настала тиша. Серце Мири калатало, а її погляд був наляканим, немов у маленької дитини. Дівчина не знала, як на це відреагує її чоловік. Бо, чесно, вона і сама не до кінця розуміла, що тут відбувається і що їй робити далі зі своїми новими вміннями.

Та реакція Драгана ще більше спантеличила дівчину. На всю цю її розповідь чоловік просто посміхнувся. І скільки ж в цій посмішці було розуміння і тепла, що Мира раптом збагнула одну річ.

- Ти знав? – Шоковано промовила вона.

- Я відчуваю магію, Мира. І звісно ж, я відчув її і в тобі. Ще тоді, на березі моря, ти вся просто сяяла і випромінювала силу.

- А мені чому не сказав?

- Ти повинна була прийняти себе сама.

Чоловік піднявся з ліжка і підійшов до дружини. Опустившись перед нею на коління, він взяв її за руки та, зазирнувши у вічі, ніжно промовив:

- Мира, ти не повинна боятися себе нову. Якщо твій дар відкрився тільки тепер, значить на те були якісь причини. Боги не роблять чогось просто так. І я знаю, що твої сили будуть тобі потрібні.

- Наприклад, щоб залити нашу їдальню. – Дівчина усміхнулася.

- Наприклад, щоб залити нашу їдальню. – Весело погодився із нею Драган. А потім додав уже серйозно:

- Миро, я хочу щоб ти знала одне - щоб не трапилося у майбутньому, я завжди буду поруч. Буду підтримувати і оберігати тебе. Адже, я тебе безмежно кохаю і не пробачу собі, якщо з тобою щось трапиться.

Імператор торкнувся щоки дівчини.

- Я також тебе кохаю. – Тихо відповіла йому Мира.

- Вже дуже пізно. А завтра нам ще зустрічати гостей. Сподіваюсь, що цього разу і ми зможемо щось продати. І я тут подумав, що нам би не завадило влаштувати завтра вечерю. Лише ти і я. Як ти на це дивишся?

- Я тільки за.

- От і чудово.

Підвівшись на ноги, Драган поцілував свою дружину у маківку і вони пішли спати.

Наступний день виявився дуже насиченим та прибутковим. Кораблі, що прибули із інших Островів, привезли з собою чимало товарів. Та цього разу жителі Цитаделі не лише купували, а й успішно продавали свої вироби, які вони встигли підготувати. Весь день Драган був заклопотаний справами, тому Мира його майже і не бачила. Однак, не це її турбувало. Дівчина дуже боялася, щоб через її неконтрольовані емоції вона ненароком не викликала сильну зливу. Затопити гостей столиці їй аж ніяк не хотілося. Тому, весь сьогоднішній день вона була зайнята тим, що боролася із власними почуттями.