Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Значить все.

- Я не хотіла, щоб ти засмучувався, тому і не говорила тобі, що знаю. Чекала, поки ти сам все розповіси.

- Я й не засмутився. – Обличчя Драгана було похмурим.

- А чому ж ти тоді так спохмурнів? – Мира ніжно торкнулася долонею щоки чоловіка і зазирнула в його зелені очі.

- А знаєш, я навіть радий, що ти знаєш. Тепер мені стало набагато легше.

- Справді?

Звісно ж. – Драган хитро усміхнувся. – Але потрібно було мені сказати раніше, моя імператрице. – Чоловік припав до Мири своїми губами. – Тоді б я не ламав собі голову, як маю тобі все розповісти. – І перш ніж Мира хотіла щось сказати, Даган знову поцілував її»

Спогад розвіявся і Мира подивилася на чоловіка.

- Значить відчувати. – Прошепотіла дівчина. – Це як музика. Мелодія, особлива для кожного.

Междемира знову поклала одну руку на серце чоловіка, а іншу на холодне чоло. Заплющила очі і почала відчайдушно слухати. Спочатку нічого не виходило і, крім свого швидкого і чоловічого тяжкого дихання вона більше нічого не чула. Мира зосереджувалася, намагаючись уловити бодай щось. Та в кімнаті все одно було тихо. Вирішивши, що в неї нічого не виходить, дівчина розплющила очі і застигла. Перед собою вона побачила яскраві спалахи, що відходили від грудей Драгана і слабкими поштовхами намагалися відбити інші – темні та вкрай моторошні. А ще, дівчина помітила, як з під її власних рук почало відходити сяйво ніжно блакитного кольору.

«Так ось, як виглядає енергія».

Мира зосередилася. Роздивлятися все це не було часу. Зараз перед нею стояла задача забрати Серце Морока собі, щоб Драган міг нарешті видихнути спокійно та припинити свою багаторічну війну із внутрішнім демоном. Дівчина знову заплющила очі і почала інтуїтивно відділяти темну енергію від світлої. Їй необхідно було увібрати в себе темне світло, що намагалося заволодіти магічним Серцем чоловіка, підкоривши його собі. Спочатку нічого не виходило. Мира весь час збивалася, що змушувало починати її все спочатку. Та в один момент дівчина відчула, як по її жилах почало текти щось дуже гаряче. Темна енергія змішалася з її кров’ю. Це було і справді щось лихе. В якусь мить вона зрозуміла, що відчуває нестерпний біль, який, немов вогонь, випалює в ній все живе. Та, не зважаючи на це, Мира не відбирала рук. Терпіла, зціпивши зуби. Адже, на кону стояло життя Драгана і всієї Імперії, тому, відступати було не можна.

Все закінчилося раптово. Мира, переставши відчувати потік енергії, без сил впала на груди чоловіка. Все її тіло тремтіло. Розплющивши очі, вона піднялася на руки і подивилася на Драгана. Його обличчя вже не було таким блідим, а з тіла зникли всі сліди темної енергії.

- У мене вийшло. – Посміхнулася Мира і ніжно поцілувала чоловіка в пересохлі губи.

Вона обережно встала з ліжка. В голові страшенно паморочилося, а ноги були слабкими і майже не слухали її. Повільно дійшовши до дверей, Мира з останніх сил, розправила плечі. Ніхто не повинен був дізнатися, що щойно трапилося у цій кімнаті. Відчинивши двері, імператриця зустрілася з поглядами Марго і Гера Авіана.

- Зроби все можливе, щоб вилікувати його. – Сказала вона жінці.

Не гаючи ні хвилини, Марго забігла до кімнати, а Авіан ще декілька митей уважно вдивлявся в обличчя дівчини. Чоловік неначе намагався там щось побачити. Та чи побачив, чи ні Мира так і не дізналася. Старого покликала Марго і він також зайшов до кімнати.

Стояти сил у Мири не було. Її серце просто розривало на шматки і вона чітко відчувала, як в ній бореться її сила з силою демона. Чомусь знала, що її дар не дозволить звільнитися злу. Але це відчуття, що в тобі є щось темне і лихе, змушувало не аби як хвилюватися. Зараз їй потрібно було побути на самоті. Обміркувати все і набратися сил. За Драгана вона могла більше не хвилювалася, була впевнена, що про нього подбають. Глянувши ще раз на чоловіка, Мира, тримаючись за стіну, просто пішла геть. 

Покинувши кімнату і лишивши здоров’я Драгана на дбайливі руки Марго, Мира сховалася від усіх в замку на березі моря.

Ніч для неї була не з легких. Тіло нестерпно боліло. Було відчуття, неначе кожну її кісточку ламають з середини. Коли ж біль минув, дівчина відчула нестерпний холод. «Зараз би теплої ковдри» - думала про себе Мира, скрутившись калачиком і міцно обіймаючи себе за коліна. Потім прийшло відчуття спустошення і якоїсь невимовної туги. З очей текли тихі сльози. І лиш під ранок, Мира нарешті змогла заснути. Та сон її був не спокійним. Уві сні вона бачила Драгана, який, чомусь, дивився на неї очима, повними засудження і німої незгоди.

Прокинувшись, Мира зрозуміла, що більше нічого не відчуває. Біль, спустошення і туга минули, ніби їх і взагалі не було. Лишилося лише відчуття слабкості. Приписавши це до безсонної і тяжкої ночі, дівчина повернулася до замку.

Першим ділом, вона навідалася до чоловіка. Драган продовжував міцно спати. Марго, яка всю ніч чатувала біля ліжка хворого, запевнила, що трохи часу і він обов’язково стане на ноги. Якщо вірити цілительці, то кров дракона вже почала діяти і зцілювати Драгана з середини.

Зітхнувши із полегшенням та знаючи, що її чоловікові більше нічого не загрожує, Мира, швидко привела себе до ладу. Виглядала вона просто жахливо. Темні впадини під очима, бліде обличчя, волосся скуйовджене та в піску, сукня брудна і пом’ята. Важка ніч давалася в знаки.