Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Вмившись та переодягнувшись, Мира відразу ж пішла до Трояна.  Дуже вже їй кортіло дізнатися, хто насмілився отруїти її коханого.

Як і гадала дівчина – Троян не підвів. Він завжди швидко вмів знаходити потрібну інформацію і людей. Так було і цього разу. Виявилося, що ще вночі, він виявив винного у замаху на життя імператора. Точніше сказати винну і не зовсім на життя імператора.

Особою, що так підступно підсунула отруту, виявилася Олівія. Жінка, засліплена ревнощами та заздрістю, вирішила позбутися суперниці, яка так заважала їй завоювати серце Драгана. Вона дістала сильнодіючу отруту і підсипала в келих з вином імператриці.

Та от біда була в тім, що те вино випила не Мира. Отрута дісталася Драгану. І через кляті ревнощі не лише життя імператора було в небезпеці, а й всієї Імперії.

Певно Трояну не вдалося б так швидко знайти винуватця, якби він випадково не зустрів Олівію, що так невинно розгулювала замком пізно ввечері. На її запитання «Що трапилося?», радник одразу ж відповів:

- Драгана намагалися отруїти. Він зараз бореться за життя. А я маю знайти…

Та договорити чоловік так і не зміг. Обличчя Олівії вмить стало блідим, а з очей почали текти сльози.

- Як, Драган бореться за життя? – шепотіла вона. – Це не можливо… Ні… Ні… Не можливо… - Все торочила жінка.  – Це мав бути не він. Це не він. Я маю його побачити! Трояне! Це не він! Ні! На його місці мала бути та хвойда!

Так вона і зізналася, що отруту повинна була випити Мира. Троян довго не роздумуючи, зачинив Олівію, яка нестримно билася в істериці, в одній із в’язничних камер.  

- Вона наче зійшла з розуму. – Говорив чоловік.

Та Мира і не дуже вже слухала. Спочатку вона хотіла стрімголов побігти до камери і скрутити шию тій… А потім зрозуміла, що це зовсім не її думки. Це все нашіптує їй зло, що тепер сидить в ній. Воно змушує робити її щось лихе і жахливе. Тому, взявши себе в руки, Мира дозволила Трояну покарати Олівію так, як він вважав це за потрібне. До того ж він вже мав на неї деякі плани.

- Я б могла на тебе покластися і попросити взяти справи Імперії на себе. Поки Драган не стане на ноги? - Зараз Мира була не в змозі керувати. Їй би із собою знайти спільну мову.

- Звісно. Я зроблю все можливе. Ти завжди можеш на мене розраховувати.

- І я тобі за це дуже вдячна.

Так, вирішивши всі питання, Мира повернулася до кімнати. Стомлена та знесилена вона лягла поруч із Драганам, який й досі був без тями, притулившись до його руки. «Тепер він буде у безпеці» - це було останнє про що подумала дівчина, перш ніж заснути.

Наступні дні пролетіли надто швидко.

Вже ввечері Драган прийшов до тями. Сил встати з ліжка у чоловіка ще було. Тому, Мира взялася про нього дбати. Годуючи його з ложечки гарячою юшкою, дівчина розповідала про Олівію, а точніше про те, як та, намагаючись отруїти імператрицю, навіть не зрозуміла, що зашкодила тому, кого любила.

- Я повинен був здогадатися. – Картав себе чоловік.

- Що сталося те сталося. – Заспокоювала його Мира. – До того ж, Троян, вже знайшов покарання, що по справжньому гідне її. Завтра Олівію вивезуть за межі Цитаделі.

На це Драган нічого не відповів, лиш замислився над чимось.

- Поки я був непритомний, нічого не трапилося?

Запитання чоловіка застало Миру, коли та підійшла до столу, щоб поставити пусту тарілку. На мить її рука застигла в повітрі. Добре, що вона стояла до Драгана спиною і він не зміг побачити її наляканих очей.

- Нічого. – Брехати було важко. Та Мира ще не готова розповідати про свій вчинок. Не зараз. – Марго вчасно встигла дати тобі протиотруту. До того ж я була поряд.

Вона повернулася до Драгана і посміхнулася. І тільки їй було відомо, якою болючою та важкою була та усмішка. Чоловік подивився в очі Мири, та відповідати не став. Лиш простягнув руки, запрошуючи дружину до себе:

- Йди до мене. Хочу, щоб ти була поруч.

А Мира і не сперечалася. Також хотіла бути поряд. В обіймах коханого могла хоча би на мить забути про зло, що ворушилося в ній. Тепер вона точно знала, що всі ці роки відчував Драган, несучи в собі цей тяжкий тягар.

Наступного дня Мира відчувала себе ще гірше. Від самого ранку її страшенно нудило і паморочилося в голові. Драган ще міцно спав, тому дівчина тихо пішла до ванної кімнати.

Від сніданку Мирі також довелося відмовитися. Бо все боялася, що та їжа просто повернеться назад. А коли дівчина і на вечерю поглянула з відразою, Драган вже не на жарт злякався. От тоді і вирішили покликати Марго.

- Зі мною все гаразд. – Поки Марго водила руками, Мира помітно нервувала, лежачи на ліжку. Все переживала, що жінка відчує у ній Серце Морока. Однак, та її здивувала зовсім іншою новиною.

- Все гаразд з твоєю Мирою. Через дев’ять місяців її недуг пройде повністю.

Спочатку в кімнаті повисла якась затяжна тиша. Немов кожен з присутніх переварював почуту інформацію.

- У нас буде дитина?! – Першим до тями прийшов Драган. І зізнатися чесно, ще таким щасливим Мира його ніколи не бачила. Чоловік стрімголов кинувся міцно обіймати та цілувати розгублену дівчину. Одразу було видно, що він був безмежно радий цій новині.